Розділ «ШЛЯХЕТНЕ ГНIЗДО»

– А що ж оспiвувати? Всяку сволоч… тiльки тому, що вона зветься комунiстами?

– Не знаю, а на це хворiєш i ти – на романтику.

– Не думаю!

…А потiм знову мислi про роки – такi довгi гони. I нило серце, як хорий зуб.

Вадим був надто чорний.

I дороги бiгли – чорнi, степовi.

Туманiв Ельбрус.

Було холодно й прозоро.

На сходi летiла фортеця. Колись завоювали древню буйну Колхiду – поставили фортецю.

Проїхали ще двi верстви.

…I було так:

…Вадим раптом кинув вiжки й схопився за груди.

Марiя тривожно:

– Що тобi?

Потiм побачила: Вадим вихаркував шматки крови.

Марiя зупинила конi. Пiд’їхав Зиммель.

Положила Вадимову голову до себе на колiна й запитувала:

– Що з тобою, Вадиме?

Серед степу стояли конi й куделили вухами.

Зиммель злiз iз свого жеребця й прив’язав його до тачанки.