Розділ «IВАН IВАНОВИЧ»

– Але ти не подумав про економiку? – кинула товаришка Галакта.

– Правильно! Я про економiку не подумав, але я подумав, що для маси так буде яснiш, – сказав Iван Iванович.

– Тодi твоя генiальна iдея є не що iнше, як глупота, – рiзко кинула Марфа Галактiонiвна. Товариш Жан образився: мовляв, навiщо так ображати його?

– Нiчого подiбного! – сказав вiн. – Це буде не зовсiм поганий полемiчний прийом.

– Але цей «прийом» може привести тебе до буржуазної України.

Мiй герой раптом вдарив себе по колiну: мовляв, це вже, їй-богу, слушне зауваження!

Словом, Iван Iванович певний, що ми «для маси» будуємо соцiалiзм не в однiй країнi, а саме в кiлькох, але, беручи на увагу той факт, що в центральнiй пресi ще так не ставилось питання i не дебатувалось в цiй площинi, беручи на увагу також те, що на такiй «формулi» може зiграти хтось, Iван Iванович одмовляється вiд цiєї iдеї i цiлком стоїть на постулатах останнього пленуму ЦК. ’

В таких цiкавих розмовах мої герої пройшли половину путi, – тiєї святкової путi, що один раз на тиждень (а саме в четвер) веде декого iз «iдеологiчно витриманих» партiйцiв саме до залу засiдань Iвана Iвановича.

Уже вечорiло. То тут, то там – по дорозi – фаркали люкси. У церквi дзвонили до вечiрнi, i дзвiн цей тривожив душу кожного обивателя. Обиватель, очевидно, думав про воскресiння Христа, але Iван Iванович про це зовсiм не думав i нарочито думав про антирелiгiйну пропаганду. Iнша справа гудки на заводах: от коли б вони заревли! О, тодi мiй герой теж вiдчув би якусь тривогу на душi (власне, не на душi – пробачте за цей безпардонний iдеалiзм! – а якось бiльш монiстично). Але думав би Iван Iванович не про якусь там первiсну християнську комуну, а саме про матерiалiстичну дiалектику. Це зовсiм не значить, що вiн хоче вульгарно прищепити дарвiнiзм до соцiологiї, – Боже борони! Iнакше вiн не йшов би зараз на зiбрання комосередку, так би мовити, реr реdes Apostolorum, а найняв би вiзника й поїхав вiзником, – це значить, що Iван Iванович (iз слiв Семена Яковича) завжди був, єсть i буде зразковим будiвничим радянської держави.

По дорозi до моїх героїв пiдiйшов Методiй Кирилович, i скоро вони входили до залу засiдань комосередку.

IV

Зал засiдань комосердку, а також i про те, як проходили збори.

Це – досить-таки симпатично-декорована кiмната. Кожний її закуток нагадує глядачам, що вiн не просто закуток, а головним чином «червоний куточок». Тут висять на стiнi мало не всi вождi революцiї.

Крiм вождiв, тут багато рiзних революцiйних плакатiв з рiзними текстами – профсоюзного, комсомольського та iншого походження. Тексти страшенно цiкавi, художньо витриманi (художня простота!) i такi переконуючi, що погляд нiколи на них довго не затримується: одразу все ясно й зрозумiло. На правiй стiнi в ореолi «монументального реалiзму» висить мiсцева стiнгазета. Це надзвичайно цiкава газета. Там вам i оригiнальнi вiддiли, як от: «маленькi дефекти великої машини», тут вам i їдкi сатири на мiсцеве начальство, як-от: «шашнi бувшої кандидатки в комсомол машинiстки Попадько».

…Iван Iванович сiв на першому стiльцi у першому ряду. Поруч його сiла Марфа Галактiонiвна, а далi – Методiй Кирилович.

Було тихо. Тiльки зрiдка прокидалось то тут, то там стримане шепотiння. Раз у раз рипали дверi, i зал потроху залюднювавсь. За вiкном настирливо дзвонили до вечiрнi, i смiшно було, що десь там, у церквi, люди стоять перед лампадками i думають про iдеалiстичнi катакомби перших християнських мученикiв, а тут нiяких лампад нема, свiтить цiлком матерiалiстична електрика i люди думають без всякої iдеалiстичної белiберди.

– Ти пам’ятаєш, яку поставлено сьогоднi доповiдь? – спитав тихим голосом Iван Iванович i подивився на Марфу Галактiонiвну.

– Хiба ти забув? – сказала товаришка Галакта. – Та сьогоднi ж доповiдь про останню вилазку проти самокритики.

– О! – сказав Iван Iванович i пiдняв свiй нiжно-бiлий вказательний палець.

I вiн мав рацiю саме так пiдняти палець. Це значило, що мiй герой сьогоднi буде уважно ловити кожне слово i нi разу не задрiмає тiєю безм’ятежною дрiмотою, коли певний, що можна спокiйно трохи поспати, бо, по-перше, в потрiбний момент (коли голосують одноголосне) Марфа Галактiонiвна легенько штовхне його пiд бiк, i, по-друге, Iван Iванович певний був, що його комосередок «нiколи не зрадить iнтересiв пролетарiату».