Розділ «IВАН IВАНОВИЧ»

– Iнтересно послухати! – сказав мiй герой i подивився на Методiя Кириловича.

– Надзвичайно iнтересно! – сказав Методiй Кирилович i, пiдсунувшись ближче до свого друга, промовив таємничим голосом: – у нас… теж єсть!..

– Що єсть? – не зрозумiв Iван Iванович. Методiй Кирилович подивився бистрими очима по сторонах – праворуч, лiворуч, назад – i нарештi прошепотiв чiтко i рiшуче:

– Дискусiйщик! Ви розумiєте? Справжнiй дискусiйщик… От вгадайте, де вiн?

Iван Iванович вiд такої несподiванки аж одкинувся назад.

– Що ви говорите? – сказав вiн схвильовано. – В нашiй примiрнiй ячейцi єсть дискусiйщик?.. Галакточко, ти чуєш?

Але Марфа Галактiонiвна вже почула цю сенсацiю i уважно розглядала обличчя присутнiх членiв.

– Чи не кур’єр? – спитала вона, пронизуючи поглядом дальню фiгуру, що самотньо сидiла в останньому ряду.

– Нє! – рiшуче одрубав Методiй Кирилович. Тодi Марфа Галактiонiвна знову забiгала очима по стiльцях.

Комосередок явився вже, так би мовити, iп соrроrе: прийшли всi члени колегiї, прийшли завiдуючi вiддiлами i начальники та замiсники рiзних канцелярiй, прийшов уже голова мiсцевкому i три рядових службовцi, прийшла й органiзаторша жiнок i її органiзацiя: секретарша головного начальника, секретарша головного зама i жiнка головного начальника (остання, як i Марфа Галактiонiвна, нiде не посiдала посади i, як i Марфа Галактiонiвна, доглядала своїх дiтей). Словом, не прийшли ще тiльки секретар комсомолу i сам головний начальник, що мусiв сьогоднi робити доповiдь.

…Товаришка Галакта губилась в догадках i нiяк не могла вгадати, хто ж цей дискусiйщик.

– Ага! – сказав нарештi Iван Iванович. – Я тепер знаю: це, очевидно, уборщиця!

– Нiчого подiбного! – сказав Методiй Кирилович. – Уборщиця не може бути дискусiйщицею, бо вона тiльки кандидатка в партiю.

– Ну, так хто ж такий? – мало не скрикнула Марфа Галактiонiвна. – Ну, не мучайте мене!..

Методiй Кирилович побачив, що далi вiн i справдi не має комунiстичного права мучити своїх товаришiв i, скосивши очi, сказав iронiчно:

– От вiн!.. Товариш Лайтер!

– Товариш Лайтер? Що ви кажете! – розвiв руками Iван Iванович. – Нiколи б не подумав. Такий тихенький i лагiдний – i на тобi! Воiстину: в тихому болотi завжди чорти водяться.

Марфа Галактiонiвна вп’ялась очима в маленьку фiгурку товариша Лайтера (вiн сидiв далеко лiворуч).

– Так, – сказала вона, зiдхнувши, – вiн може! Вiн може бути дискусiйщиком. Ти зверни увагу, Жане, на його обличчя – воно страшенно блiде i, я б сказала, майже дегенеративне. Менi чомусь завжди здавалось, що вiн анархiст-iндивiдуалiст.

– Ви, може, думаєте, що вiн i справдi якiсь iдеї найшов? – сказав Методiй Кирилович, бiгаючи очима по пiдлозi. – Нiчого подiбного! Свiй! Свiй свого, так би мовити… От в чому сiль!