Розділ «ПУДЕЛЬ»

Говорив тип:

– У вас, Татьяно, чудове тiло!

Студент захiхiкав. Татьяна мовчала. Сайгор уп’явся очима в темряву, в тiло. I в ту ж хвилину вiдвернувся, мов спiймав себе на якомусь злочинi. Потiм i Татьяна з розльоту полетiла у воду. Купались: i студент, i Тоня, i тип.

Через пiвгодини вийшли з купальнi. Сайгор взяв знову пiд руку Татьяну. Вiд неї пахло свiжим тiлом, тому ще бiльше дурманило голову. Всi побiгли вперед. Татьяна й Сайгор пiшли через кручу.

Простори закутав темний серпанок ночi. Далеко за ставком лунало перепелине поле. Поверхня срiблясте сковзалася до верболозiв.

Коли звернули з дорiжки, шелестiло листя. Обходили столiтнi дуби. Пролетiв кажан, i обiзвалась птиця над ставком. Проходила глуха, густа, пiсляпетропавлiвська темрява.

Сайгор подумав: що сказати в цей момент? Що кажуть у цей момент? I iнстинктивно давив Татьянину руку – пухку, вище лiктя. Iшли до стiжкiв.

I тодi несподiвано сказала Татьяна – i несподiвано, нiби не вона, з легким вiдтiнком болю:

– Думаю от про що: жила-була дiвчина – це казка-бувальщина – росла, пiдросла, ходила в гiмназiю, училась, училась i ще училась. Нарештi вийшла з гiмназiї з золотою медаллю. I нарештi – стала машинiсткою. Щаслива доля? Як ви гадаєте?

– Це ви про себе? – здивовано спитав, нiби машинiстка не могла мати такого доступного минулого.

– Так. Ну, як ви гадаєте: щаслива доля? – I поспiшно сказала: – Проте не треба. Це важке запитання – важко вiдповiсти.

I тут же iнстинктивно, як притискав, залишив її руку. Помовчали.

Заверещала мадмуазель Арйон.

Проходив тихий тепловiй. I вiн, як дзвiн, легко ступаючи оксамитною лапкою. Невiдомо росла нiч, росли нiчнi звуки, i невiдомо рiс запашний дуб. Збiгалися зорi на тайну вечерю, i нечутно зiдхав зелений Орiон на голубиних гонах.

Росла нiч.

Хотiлось упасти на землю, крикнути збентежений крик, потiм надхнеyно молитися в тайну вечерю зiр. I рiс невiдомо запашний дуб. I хотiлося взяти запашного дубового листя, приложити його до чола й зойкати радiсним зойком i положити в дуб шматок живого серця й струмок – вiд нього – диму, i знову впасти на землю, i крикнути збентежений крик.

За пiвверстви кричали сичi.

Од ставка запахло осокою.

Баришня Татьяна говорила просто, не так, як баришнi з кавалерами, спецiально пiдготовляючи розмову про кохання.

I Сайгор не мiг не вiдчути це.