TextBook – Нi, Дюнiчко! Життя досить нормальне явище. Я люблю життя.
I засоромився:
– Може, не так, я не знаю. Менi iнодi буває жалко, що я покинув партiю… А всi ми, правда, може, й ненормальнi, бо не кожному пережити цi днi… важко…
Вiвдя закричала:
– Мовчи! Мовчи! Ах ти, агiшко моя нещасна… Срулiку!
Хтось проходив бiля їхнiх дверей i зупинився.
Тодi Вiвдя ще раз закричала:
– Мовчи! Мовчи!
Коли вони полягали на лiжка, бiля гостинницi затрубив рiг i з грохотом пробiгла пожежна команда.
Не спали майже до ранку.
Завтра Вiвдя не пiшла на службу, у неї болiла голова.
Наближалась весна. Голубiли душi, а в далинi iмпровiзувало на рожевих плямах. Танув снiг, тануло, сентиментальничало сонце.
Баба Горпина казала:
– А там у нас, на селi, поле.
Хтось смiявся весело, дзвiнко, на всю гостиницю.
– Ну i що ж, що поле?
Баба Горпина:
– Цiле поле, як ризи Христовi.
На неї теж, безумовно, впливала весна. Крiм того, вона не звикла до мiста. Думала залишити гостиницю i – додому. А чоловiк хай тут. Вона навiть не проти того, щоб вiн добув собi молодшу зозулю. Вона во Христi, що їй? З Вiвдею Горпина майже не стрiчалась останнiй час. А коли й стрiчалась, то розминались мовчки.
А до Вiвдi почав ходити комiсар Вольський. Такий: самий звичайний комiсар iз батальйону.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КIМНАТА N 2“ на сторінці 8. Приємного читання.