Розділ «КIМНАТА N 2»

…Почистивши картошку, Горпина пiднялась на другий поверх. I сьогоднi вона чекала. Так, вона чекала.

Цю нiч їй снились сни золотi, як ризи Господнi. Приходив Христос.

…Такий золотий, такий золотий!

Думала – це добрий сон, i згадала серпневi колосся бiля сусiдського тину… Проте сусiдський тин був тридцять рокiв тому.

З Вiвдею Горпина зiйшлась несподiвано й дивно.

– Господня справа, – казала Горпина й витирала сльози радости. Вона щиро вiрила в чудеса. Вона людей не шукала, люди самi йшли до неї. Так думала. Вiвдя теж сама прийшла.

Каже:

– Ви, бабусю, євангелiстка?

Ну, а потiм сходились, дивились одна на одну й мовчали.

Вiвдя так тихо, лагiдно, наче за далеким сном тьмяна тиша:

– Нам говорити, бабусю, нiчого. Ви дивiться на мене, а я на вас… Отак! Я бачу в ваших очах Христа.

Колись один робiтник постукав у цю мить до кiмнати. Ой, як Вiвдя скаженiла. Горпина перелякалась, а потiм подумала:

– Господнє серце!

I вони знову дивились одна на одну.

…Горпина увiйшла в свою кiмнату. Взяла євангелiє й читала. Подумала: навiщо друкують рiзнi книжки, коли не достає священних книг. Недавно ходила на базар – скiльки тих людей приїжджає з села, щоб купити євангелiє чи то бiблiю. А їх i нема.

Потiм вiдкинула занавiсу й дивилась у вiкно. Вiкно виходило в двiр. Видно було помийну яму, а Горпина мрiяла про небеса. Увечорi чоловiк її пiшов дрова рубати, а в дверi постукала Вiвдя.

Простягла обiйми – поцiлувались. Вiвдя сiла напроти Горпини. Зiдхнула.

I на цей раз дивились в очi.

Колись Вiвдя, лягаючи спати, сказала:

– Максе! А знаєш, що я бачила сьогоднi?