Розділ «КIМНАТА N 2»

Баба Горпина ходила коридором i оповiдала:

– Молiться Iсусу Христу, дiточки. А я завтра виїжджаю додому. Знаєте – там у нас поле.

Перед од’їздом Горпина зайшла-таки до Вiвдi. Та подивилась на неї й тихо сказала:

– Iдiть, бабусю… Ви не вiрите… а може, я не вiрю…

Гапка:

– Що з тобою, дитятко?

Але хутко вийшла й попрямувала до вокзалу.

Вечiрнiм потягом вона поїхала на село.

Макс ходив непритомний по мiсту й шукав Вiвдю. Вона пiшла кудись iз Вольським. На площi Карла Лiбкнехта вiн зустрiвся з червоноармiйцем Кiптяєвим. (Був такий у батальйонi Вольського).

Ранiш Макс якось його не помiчав, а сьогоднi хотiлось говорити з ним.

Повертав розмову на Вольського.

Кiптяєв увесь час нервово пiдморгував очима – його контузило в iмперiалiстичну вiйну.

Макс спитав: що таке Вольський? Похвалив: Вольський – хороший чоловiк, i головне – витриманий.

Макс образився й пiшов до парку.

На дорiжках уже були люди. Кожному хотiлось, щоб була весна.

Але в цей день дмухав з пiвночi гострий вiтер. Дерева нашорошились на сонце, а на покрiвлi будки сиротливо виглядав снiг.

Макс пiшов iз парку. Потiм вiн стояв бiля «вiтрини голодуючих». Пильно дивився на фотографiї дiтей з тоненькими нiжками й розбухлими черевами.

На нього найшло обурення, коли вiн згадав другу вiтрину – з пiрожними, i вiн пiшов i оддав старцевi останнi п’ятдесят карбованцiв.

Так зробив незадоволений Макс.

…Пiзно вiн пiдходив до своєї кiмнати.