Ні, під тиском козаків Іван Стягайло врешті-решт все ж таки звернувся до хана Мурат-Ґірея з проханням дати козакам дозвіл вільно добувати сіль на пониззі Дніпра. Але хан відповів, що дозвіл цей він має отримати від султана. І взагалі, пропонував кошовому прислати своїх послів, щоб провести з цього питання переговори, добре розуміючи при цьому, що, вступивши з ним у прямі переговори, кошовий порушить суворий наказ Москви, та гетьмана Самойловича, який забороняв вступати, без їхнього дозволу, в будь-які прямі переговори з володарями сусідніх держав. Отож Стягайло на таке порушення не зважився.
А в цей час на Січі збирав військо самозваний гетьман Петро Суховій. Об'єднавши під своїм прапором частину козаків, здебільшого тих, що не належали до січового гарнізону, але перебували в межах запорізьких земель; та загін татар, він подався до Корсуня, прагнучи здобути його й оголосити своєю столицею. Метою ж цього походу було визволити з-під правління гетьмана Самойловича частину Правобережної України, стати гетьманом правобережжя і перейти під протекцію Османської імперії. Проте, зустрівшись з досить сильним військом гетьмана Самойловича, що зумів залучити й загін московитів, Суховій обмежився кількома дрібними розвідувальними сутичками і відступив на Запоріжжя.
Й ось тут Іван Стягайло знову потрапив під вогонь критики. Частина козаків, яка підтримувала Суховія, звинувачувала кошового в нерішучості і небажанні об'єднатися з Суховієм, проти Самойловича, щоб разом визволити Україну з-під Московії. Інша ж частина, навпаки, звинувачувала його в тому, що дозволяє Суховієві формувати свої загони за запорізьких землях, і не здатен потурбуватися про долю Січі. Адже вони розуміли, що двадцять років "Бахчисарайського миру" з татарами на засадах російсько-кримського договору стане для них катастрофою.
Оця вічна поділеність козаків на промосковську, прополь-ську, а в окремі періоди ще й протурецьку (прокримську) партії заважала кошовим отаманам сконсолідовувати і січовиків, і городове козацтво - навколо Січі. На перший погляд, може здатися, що кошовий Іван Стягайло поводився занадто обережно і нерішуче. Але саме ця його обережність та поміркованість певний час дозволяла стримувати запорожців від участі в боротьбі претендентів на гетьманську булаву, і в такий спосіб притлумлювати перші вибухи "Великої руїни" у до якої, врешті-решт, вся ця боротьба призвела. Тому й до оцінки діяльності Стягайла в ролі кошового ми повинні підходити з цією, історичною міркою.
У вирі цієї критики січовики зібрали - десь у двадцятих числах - кошову Раду і позбавили Івана Стягайла клейнодів кошового, замінивши його Трохимом Волошанином, який обіцяв дотримуватися більш незалежної і щодо Московії, і щодо гетьмана Самойловича, позиції.
Відсторонення Стягайла від керівництва Січчю викликало різке невдоволення гетьмана І. Самойловича, яке було засвідчено його листом новому кошовому та січовій старшині. Занепокоївся і цар Московії Федір Олексійович, який наполягав на тому, щоб Самойлович послав на Січ своїх старшин, аби вони з'ясували, чому, з якої причини козаки усунули від влади Івана Стягайла, який, судячи з усього, цілком влаштовував і царя, і гетьмана. І гетьман послав таких людей. Одначе Рада вже відбулася, рішення було прийняте, і відмінити його не можна було.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.“ на сторінці 2. Приємного читання.
