Після цього всього Тимошеві зоставалося одне: відходити в бік Сучави, поблизу якої гуртувалися останні прибічники Лупула. Він прибув туди з дружиною господаря, тобто своєю тещею, та її сином. Потрапивши в облогу, молодий Хмельницький одразу побачив величезну нерівність сил і послав гінців до батька. Та перш ніж вони від'їхали, Тимоша поранило.
Якщо вірити Просперу Меріме та його попередникам, з цим пораненням пов'язана цікава любовна інтрига. Фабула її така.
Серед шляхтичів-добровольців, що прибули до Молдови за наказом короля, був і князь Дмитро Вишневецький - з того самого роду, що і відомий уже нам Ярема Вишневецький. Свого часу Дмитро теж сватався до Розанди, але чи то сама дівчина відмовила йому, чи, може, господар Молдови зміркував, що рід князя не такий уже й вельможний, щоб родичатися з ним... Одне слово, лицар прибув під Сучаву, щоб слушної нагоди викликати Тимоша на дуель чи хоча б взяти участь у розгромі його війська. Якби цей шляхтич справді послав виклик на дуель, молодий Хмельницький, може, і погодився б: за тих часів лицарські двобої перед очима ворогуючих військ дивиною не були. Проте князь повівся підступніше. Хтось із колишніх полонених, яких Тиміш свого часу необачно пустив на волю, упізнав полковника, коли той з'явився на валу, і вказав на нього Вишневецькому. Князь негайно наказав зарядити гармату й особисто навів її на суперника. Можна собі уявити, з якою насолодою він це робив.
На жаль, артилеристом він показав себе досить вправним. Ядро влучило в лафет гармати, край якої стояв Хмельницький. Як переказували згодом уцілілі козаки, рани - в голову і ноги - були неважкими, але викликали якісь ускладнення. Тиміш тяжко занедужав і за кілька днів помер.
За цих обставин - Лупул переховувався у Кам'янці - теща зробила досить мудро: скільки могла, приховувала од козаків смерть отамана, і ті й далі боронили фортецю. Коли ж критися вже було не можна, дружина господаря, подякувавши козакам за мужність, разом з полковником Федоренком, який узяв командування на себе, почала переговори. Мусимо визнати, що командуючий військами облоги Стефан Бурдуц повівся досить ґречно. Він дозволив козакам вийти з фортеці, везучи тіло Тимоша Хмельницького, і дійти до кордонів України. Разом з ними вийшла з фортеці і теща Тимоша зі своїм сином.
Десь там, поблизу Дністра, на кордоні з Молдовою, козаки Федоренка натрапили на військо гетьмана Хмельницького, що йшов, але так і не дійшов, на допомогу синові. Спочатку, як ми вже знаємо, шлях йому перепинив король. А потім довго довелося збирати нове військо. Значна частина козаків не хотіла йти на Молдову і воювати невідомо за що. Вони не мали наміру гинути за Лупула тоді, як в Україні стояла велика польська армія, що готувалася дійти до Дніпра.
Хроністи запевняють нас, що гетьман зустрів смерть сина мужньо, подякувавши Богові за те, що його син загинув, як належить козакові; що не завів його Господь у полон до ворога.
Тіло Тимоша Хмельницького відвезли в Чигирин і виставили в церкві, де з ним мали змогу попрощатися Розанда, яка саме народила близнят, його сестри, інша рідня, і тисячі людей, які оплакували загибель ще одного славного лицаря України.
Згодом, коли гетьман Хмельницький відчув, що його дні личені, а боротьба за булаву здатна розколоти козацтво і всю Україну та призвести до братовбивчих сутичок, - він, як і переважна більшість козацької старшини, дуже шкодував, що немає Тимоша, нема справді гідного спадкоємця. Розанда виявилася тією фатальною жінкою, сватання до якої, весілля і все те, що коїлось навколо цього, стало перстом Господнім, який попереджував: розв'язка має бути трагічною. Так воно й сталося.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.“ на сторінці 2. Приємного читання.
