"Без ніякого явного доказу, - писав Виговський, - не давши мені оправдатися,.. Маховський, полковник його королівської милості, з деякими його милості панами дорадниками своїми, взяв мене наперед на присягу, потім на сумління моє, що не мали мені робити ніякої кривди. Наперед під сторожею кілька днів тримали, обіцяючи відіслати мене до суду короля Речі Посполитої, знову не дали мені оправдатися, на якісь хлопські байки зробили мене винуватим і на смерть без суду І права шляхетського віддали","
Офіційної страти не було. За однією з версій, котрийсь із довірених людей Себастіана Маховського застрілив гетьмана, коли той, щойно склавши заповіту, вийшов з хатини, де перебував під арештом, аби покликати священика. За іншою, менш вірогідною, його вбили прямо в церкві, коли, стоячи навколішки, Виговський читав молитву.
Зберігся ще один надзвичайної ваги документ - скарга на ім'я польського короля Яна II Казимира, складена генеральними суддями Гетьманату Іваном Креховецьким та Германом Гапоновичем, а також генеральним писарем та ще п'ятнадцятьма адміністративними полковниками й генеральними старшинами. Креховецький особисто займався розслідуванням підступного вбивства колишнього гетьмана Виговського, й у згаданій "Супліці" він, та інші старшини, запевняють короля, що всі вони до цього злочину не причетні; прямо зазначають, що стався він через інтриги полковника С. Маховського і вимагають покарати його. До речі, в цьому офіційному папері, так само офіційно, полковника Маховського звинувачують у тому, що він провокував (або й шантажував) Виговського, намагаючись щоб той дав хаба-ря, за обіцянку полковника допомогти йому у здобутті гетьманської булави.
Складена була ця скарга ЗО листопада 1664 року, в гетьманському таборі під Лисянкою. Але, незважаючи на те, що вона була наслідком розслідування, автори її з подиву гідною легковажністю не подали жодних подробиць суду та страти Виговського, не зазначають навіть дати цієї страти. То ж, за одними відомостями, він нібито був розстріляний 16 березня 1664 року, за іншими - 17 березня, ще іншими -19 березня.
Та якщо точна дата смерті для нас, нащадків, окрім хіба що істориків, якогось принципового, вирішального значення не має, то питання про те, де саме він похований, хвилює всіх, оскільки йдеться про місце вшанування його пам'яті. Знову ж таки, ми повинні завдячувати історії, що вона зберегла заповіт І. Виговського, в якому той просить: "Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати у Скиті Великім, у склепі мурованім, в церкві Воздвижения Чесного Хреста. До того ж монастиря ігуменові і братії, за відправування сорокоусту і соборних париста-сів за відпущення моїх гріхів, записую дві тисячі золотих, щоби ся сума за чотири роки з містечка мого Руди, по п'ятсот золотих на кождийрік, була віддана..."
Але, по-перше, до подробиць описавши як мають розпорядитися після смерті його коштами та як віддячити монастиреві, Виговський все ж таки не назвав Скит так, як його, зазвичай, називали. І це дає підставу дослідникам сумніватися, то все ж таки, чи це йдеться про Манявський Скит (який знаходиться поблизу села Манява на Івано-Франківщині) чи про інший, що розташовувався на Львівщині, неподалік Стрия, поблизу маєтку Виговських. До того ж, не збереглося ніяких документів, які підтверджували б, що заповіт виконано, і поховано Виговського саме в церкві монастиря Манявський Скит, чи хоча б на цвинтарі цього монастиря.
Щоправда існує запис у "Чернігівському літописі". Але там сказано, що він "Похований у Великому Скиті з жінкою своєю Стеткевичівною". Водночас, деталізується, що жінка ця, Олена Виговська (Стеткевичівна), упала і вмерла одразу ж, щойно дізналася про смерть чоловіка. Проте інші джерела переконливо доводять, що вмерла вона через певний час. І збереглося розпорядження полковника Маховського, який, у відповідь на прохання Олени Виговської, наказував "відіслати тіло,., до жінки до Руди, під Стрий,., щоби його там, як русина, по-руськи поховали".
Про те, що дружина екс-гетьмана померла не одразу, свідчить і копія заповіту самої пані Виговської, що був вписаний у земську книгу міста Жидачова. Так от, із копії цього документу (сам він не зберігся) випливає, що Виговський, справді, був похований в церкві Воздвижения Чесного Хреста, і в скиту, але... не в Манявському, а тому, що знаходився поблизу маєтку Виговських біля села Руди-Гніздичівської. Погодьтеся, що аргумент досить сильний, і саме він збиває з пантелику багатьох дослідників, священиків та й просто шанувальників нашої історії. І все ж таки, більшість дослідників вважає, що поховання його слід шукати в Манявському Скиті. І пошуки ці тривають.
Відроджений у роки Незалежної України, цей Скит уже став місцем поклоніння пам'яті гетьмана Івана Виговського; тут, за ініціативи Благодійного Фонду імені гетьмана Виговського, було споруджено пам'ятник йому. В своєму романі-есе "Гетьман Виговський: погляд з XXI століття" я запропонував компромісний варіант: до остаточного з'ясування місця поховання Івана Виговського, тобто до часу, коли вдасться віднайти та ідентифікувати його останки, вважати Манявський Скит - Заповітним місцем поховання гетьмана Івана Виговського, тобто місцем, обраним самим Виговським та засвідченим його заповітом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.“ на сторінці 3. Приємного читання.
