То що ж, скажете ви: виходить, що для себе козаки так нічого й не домоглися? Не слід поспішати з висновками. Хоч статей Куруківської угоди формально скасовано й не було, та і козаки, і король, і навіть сейм почали вдавати, що їх нібито й не існує. Тобто виникла класична ситуація, коли ті, для кого закон писано, не мали ані найменшої охоти його виконувати, а ті, хто писав, не мали ні сили, ні волі, щоб примусити дотримуватися його статей. Знайома нам усім ситуація, чи не так?
Крім того, зважмо, що король Владислав IV зумів переконати сейм, - чи не грюкнувши при цьому кулаком у стіл, - щоб той примусив католицьку церкву поділитися з православною храмами та монастирями, повернувши православним те, що їм колись належало. Важко сказати, щоб це було сприйнято католицтвом з радістю. Навпаки, Владислав IV нажив собі чимало ворогів серед священників та родовитої шляхти. Одначе вони все ж таки скорилися. І, як засвідчують хроністи, подальші два роки були для України роками відносного спокою, роками злагоди між поляками й українцями. А від себе додам, що це ще були й роки релігійного, а відтак і національного, відродження. Про що нам не слід забувати.
І ще я вважаю, що постать гетьмана Петражицького-Кулаги значно вагоміша, ніж нам це уявлялося досі. В його особі маємо мудрого державного діяча, який відносно мирним шляхом, хоча і не без допомоги військової сили, зумів домогтися для свого народу того, чого попередники його не могли домогтися роками кривавої боротьби.
Наголошую на цьому, бо сучасники гетьмана Івана Петражицького-Кулаги поставилися до нього по-варварському. Знайшлися гарячі голови, а може, й просто провокатори, яким пощастило звинуватити гетьмана у змові з поляками, в його пропольських настроях, в тому, що він нічого для козацтва не домігся, та ще й стримує козаків від нападів на маєтки шляхти...
Так, Петражицький-Кулага не схвалював подібні напади, які перетворювали військо на зграї грабіжників та паліїв. А він прагнув сталості у взаєминах з Польщею.
Одне слово, звинувачень не бракувало. І все закінчилося тим, що у вересні 1632 року відбулася козацька Рада в Масловому Ставі (поблизу Канева) і на ній гетьмана Петражицького-Кулагу, цього мудрого діяча, не тільки позбавили булави, а й засудили до страти. Цьому сприяв конфлікт, що виник на Раді козацтва наприкінці 1631 року. Напередодні реєстровики затримали поблизу Києва російського та шведського таємних послів. Московітський посол віз царську Грамоту на Січ, Трясилові, в якій цар провокував козаків на нову війну з Польщею, маючи на увазі свої імперські інтереси. Петражицький-Кулага розпечатав і прочитав ці листи на Раді і тут виявилося, що більшість козаків готові піддатися цій новій авантюрі, не дбаючи про те, а чи готовий до нової війни сам український народ і що принесе йому панування Московії. Стався конфлікт, під час якого гетьмана - вже тоді - звинуватили у зраді. Й російська агентура доносила в Москву, що "мелкие де люди черкасы (українці - Б.С.) говорили все", что де им... от поляков утеснение". І наполягали на тому, щоб "служить тебе, государю" Ось так, змінити господаря. Невдовзі у Каневі, на превелику радість найзапекліших ворогів України, Петражицького-Кулагу стратили. І ніхто інший, як самі козаки. І не йому першому та останньому доводилося платити за свої старання такою ціною.
То ж хоч ми з вами повинні повернути цьому гетьманові те місце в історії України, яке він сам собі здобув.
Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.“ на сторінці 2. Приємного читання.
