Оцей мурза й потрапив у полон до козаків. А понад те, їм пощастило визволити з неволі кілька сотень бранців та захопити чимало всілякого добра. Але суть не в цьому. Повернувся Михайло Найманович із тим мурзою на Січ, похвалився ним перед усіма, кому не судилося побувати в цьому дивовижному поході, а далі замислився, що ж із полоненим чинити далі. Воно б, звичайно, не завадило повернути його в Перекоп — за викуп. А там, можливо, й знову захопити та ще раз викуп мати, а потім ще - чи не з такого приводу складено в народі прислів'я: "Ще й не спіймав, а вже скубти хоче"?
Не дала кошовому добити торгу звістка, що в Варшаві збирається сейм. І буде, нібито, на ньому мова про козацькі справи. І тоді котромусь із козаків сяйнула геніальна ідея: а показати мурзу полякам! Та не де-небудь, а просто на сеймі!
Ні, хвалитися, як я вже казав, козаки не любили. Але ж і мурза, намісник ханів у Перекопі, теж не щодня до рук потрапляє. Це раз. А друге: як уже хвалитися, то таки на сеймі — вся Європа через послів своїх про цю подію дізнається! А потім подарувати мурзу королеві. Король утішиться, то, може, хоч тепер сукна не пошкодує. А може, ще й грошенят. Та кілька гармат, свинцю-пороху - знов-таки сказано: думкою багатіє.
Повезли козаки на чолі з кошовим Наймановичем свого мурзу до Варшави. Світ неблизький. Але де кумисом, а де горілкою мурзу підбадьорили - довезли цілого.
А що хан Салятмет-Гірей? Гадаєте, цей хвалько кинувся навздогін козакам іще в Криму? Гадаєте, зібрав орду і посунув на Січ, щоб зголити козакам "оселедці", як запевняв у своїй "передвиборчій програмі"? Де там! Послав гінців до Варшави, до короля - зі скаргою на кошового Михайла Наймановича та його лицарів, що, мовляв, такі-сякі, скривдили. Коли згодом січовики дізналися про це - реготу було! Курені валилися.
Проте реготали, як уже мовилося, згодом. І не стільки з хана сміялися, скільки самі з себе. Бо що вийшло?
Посол хана виступає перед сенаторами та нарікає на кривди, що їх чинять Кримові козаки. Він звинувачує і погрожує. Він вимагає негайної кари. Король і сенатори, приховуючи задоволення з того, що, нарешті, й ординцям хтось жарину під хвоста тицьнув, стримано виправдовуються. Запевняють, що сталося непорозуміння. Українські ж бо козаки - слухняні піддані короля. Вони ніколи б не посміли... Ну, а якщо вже знайшовся якийсь один з другим, що без відома польського уряду і кошового отамана... То їх, певна річ, покарають. Хоч не слід забувати й іншого: скільки разів упродовж останніх років татари самі нападали на козацькі землі, тобто на територію Речі Посполитої?..
Одне слово, поки триває весь оцей дипломатичний спектакль, на кін сейму виходять козаки зі своїм полонеником. Показати, що ось, мовляв, тепер знатимуть, як раз у раз нападати...
Неважко собі уявити, який там, у Варшаві, стався з цього приводу грандіозний політичний конфуз.
Потім козаки довго чухали потилиці: як бо воно сталося, що отак невчасно поткнулися з вихвалянням? Еге ж! Так-таки король і сенатори пораділи з їхньої перемоги над татарами! Так-таки й утішились полоненцеві!
З'явившись із полоненим мурзою, козаки несамохіть підтвердили всі звинувачення ханських послів І, як вважали самі посли, визначили самим собі вирок. І справді був час, коли життя Наймановича та його побратимів було на волосинці. Врятувало їх лише те, що в Варшаві побоювалися: страта кошового може призвести до козацького повстання. Тому навіть до арешту справа не дійшла, але Наймановичу порадили негайно зникнути зі столиці.
Втім, це все козаків не так засмутило, як духу бойового додало. Нічого, запевняли вони поляків і себе, збираючись додому, наступного разу вже самого хана привеземо. Щоб знав, як нахвалятися, а тоді бігати зі скаргами до короля!
Отак, без клаптика сподіваного сукна та без дрібки грошей, зате з палким наміром грунтовно розібратися з ханом-хвальком, і повернулися козаки на Січ. Але без мурзи. Його довелось передати (який там викуп?!) татарським послам...
Зрештою, увесь цей курйоз не завадив козакам чи не на другий день спорядити новий похід на Крим. Хтозна, казали вони собі, вдасться саме цього разу захопити хана, чи ні, а провчити його все ж таки треба. Щоб не нахвалявся!
Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.“ на сторінці 2. Приємного читання.
