Розділ «10.2. Оптимізація фондового портфеля»

При розв'язуванні задачі необхідно врахувати натуральні обмеження:

1) сума всіх акцій (у відсотках) складає 100 %:

Але така задача не має однозначного рішення. Критичними обмеженнями для такої задачі вибираються ризик та дохідність.

Перший варіант —- певна максимально допустима величина ризику 8„г Тоді задача оптимізації зводиться до вибору такої структури портфеля, при якій ризик портфеля не перевищує заданого значення, а дохідність портфеля є максимальною. Така задача надалі буде називатися прямою задачею:

Другий варіант — задається певна мінімально допустима величина дохідності. У цьому випадку задача оптимізації зводиться до вибору такої структури портфеля, прибуток якого вищий або дорівнює заданому значенню, а ризик мінімальний:

Розв'язавши пряму та обернену задачі з оптимізації портфеля з N цінних паперів, підприємство отримає дані — скільки та які цінні папери необхідно придбати, щоб сформувати портфель, який (за мірками підприємства) має достатньо високу дохідність при допустимому ризику.

Стратегії оптимізації інвестиційного портфеля

Реалізація сучасної портфельної теорії, яка дозволяє оптимізувати формування портфеля фінансових інвестицій, складається з таких етапів, як:

1. Оцінка інвестиційних якостей окремих видів фінансових інструментів інвестування є попереднім етапом формування портфеля. Вона являє собою процес розгляду переваг і недоліків різних видів фінансових інструментів інвестування з позицій конкретного інвестора, виходячи з ланцюгів сформованої їм політики фінансового інвестування. Результатом цього етапу формування портфеля є визначення співвідношення часткових і боргових фінансових інструментів інвестування в портфелі, а в розрізі кожної із цих груп — частки окремих видів фінансових інструментів (акцій, облігацій тощо).

2. Формування інвестиційних рішень щодо включення в портфель індивідуальних фінансових інструментів інвестування базується на;

— обраному типі портфеля, що реалізує політику фінансового інвестування;

— наявності пропозиції окремих фінансових інструментів на ринку;

— оцінці вартості й рівня прибутковості окремих фінансових інструментів;

— оцінці рівня систематичного (ринкового) ризику з кожного розглянутого фінансового інструмента.

Результатом цього етапу формування портфеля є ранжований у співвідношенні рівня прибутковості й ризику перелік відібраних для включення в портфель конкретних фінансових інструментів,

3. Оптимізація портфеля, спрямована на зниження рівня його ризику при заданому рівні прибутковості, ґрунтується на оцінці коваріації й відповідної диверсифікованості інструментів портфеля.

4. Сукупна оцінка сформованого портфеля у співвідношенні до рівня прибутковості й ризику дозволяє оцінити ефективність всієї роботи з його формування.

Результатом цього етапу оцінки портфеля є визначення того, наскільки вдалося знизити рівень портфельного ризику стосовно середньоринкового його рівня, сформованого при заданому рівні прибутковості інвестиційного портфеля. В умовах функціонування нашого фондового ринку ця оцінка повинна бути доповнена й показником рівня ліквідності сформованого портфеля.

Інвестиційний портфель, що повністю відповідає цілям його формування як за типом, так і за складом включених у нього фінансових інструментів, являє собою "збалансований інвестиційний портфель".

Керування інвестиційним портфелем містить у собі планування, аналіз і регулювання складу портфеля для досягнення поставлених перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності й мінімізації витрат, пов'язаних з ним.