Розділ «10.2. Оптимізація фондового портфеля»

Ефективність формування інвестиційного портфеля пов'язана з використанням "сучасної портфельної теорії", за розробку окремих положень якої ряд авторів (Г. Марковіц, Д. Тобин, В. Шарп та інші) були визнані гідними Нобелівської премії.

"Портфельна теорія" являє собою заснований на статистичних методах механізм оптимізації сформованого інвестиційного портфеля за певними критеріями співвідношення рівня його прибутковості й ризику.

В основі сучасної портфельної теорії лежить концепція "ефективного портфеля", формування якого покликане забезпечити найвищий рівень його прибутковості при заданому рівні ризику або найменший рівень його ризику при заданому рівні прибутковості. Іншими словами, при кожному із заданих цільових параметрів формування портфеля інвестор повинен прагнути забезпечити найбільш ефективне сполучення згідно з ним рівнів прибутковості й ризику.

Формування оптимального портфеля, що припускає зниження рівня його ризику при заданому рівні прибутковості, ґрунтується на оцінці коваріації та відповідної диверсифікованості інструментів портфеля.

Коваріація являє собою статистичну характеристику, що ілюструє міру подібності (або розходжень) двох розглянутих величин у динаміці, амплітуді й напрямку змін.

У процесі оптимізації інвестиційного портфеля вивчається коваріація зміни (коливання) рівня інвестиційного доходу за різними порівнюваними видами фінансових інструментів.

Щільність коваріації між рівнями прибутковості за двома видами фінансових інструментів інвестування може бути визначена на основі коефіцієнта кореляції, що розраховується за такою формулою:

рівевь прибутковості за другим фінансовим інструментом; а1( сг2 — середньоквадратичні (стандартні) відхилення прибутковості за першим та другим фінансовим інструментом.

Коефіцієнт кореляції прибутковості за двома фінансовими інструментами інвестування може приймати значення від +1 (що означає повну й позитивну кореляцію між розглянутими величинами) до -1 (що означає повну, негативну кореляцію між розглянутими величинами). Використовуючи розходження в ко-варіації інвестиційного доходу, можна підібрати у формований портфель такі види фінансових інструментів, які, не змінюючи рівня середньої прибутковості портфеля, дозволяють істотно знизити рівень його ризику.

Однією з основних передумов теорії портфельного інвестування є існування на фондовому ринку двох видів ризику:

1. Специфічний ризик у який також називають несистематичним, визначається мікроекономічними, тобто унікальними для кожної компанії факторами.

2. Загальноринковий, або систематичний ризик, пов'язаний з макроекономічними та політичними подіями, що відбуваються в країні, характерний для всіх компаній, акції яких є в обігу.

Для кожного цінного папера ризик являє собою суму цих двох складових.

Як правило, доцільно інвестувати кошти не в один інструмент, а в диверсифікований портфель, що складається з декількох різних типів цінних паперів.

Під диверсифікованістю розуміється включення в портфель цінних паперів з різними параметрами ризику й очікуваної прибутковості з метою досягнення оптимального сполучення цих параметрів для портфеля в цілому.

Дослідження показали, що, якщо портфель складається з 10—20 різних видів цінних паперів, включених за допомогою випадкової вибірки з наявного на ринку цінних паперів набору, то несистематичний ризик може бути зведений до мінімуму.

Диверсифікованість дозволяє зменшити вплив факторів несистематичного ризику на вартість портцЬеля, тому що знижується ризик збитків у випадку спаду, що охопив лише одну компанію або лише один із секторів економіки. Сукупний ризик такого портфеля буде нижчий за ризик кожного з його компонентів. Ринок у цілому являє собою ідеально диверсифікований портфель, для якого величина несистематичного ризику дорівнює нулю.

Систематичний ризик не може бути зменшений за допомогою диверсифікованості, його можна тільки відшкодувати відповідною премією за ризик.

Диверсифікованість, безумовно, корисна, однак не слід думати, що для зменшення ризику варто інвестувати кошти в максимальну кількість різних інструментів. Диверсифікованість пов'язана з витратами і, в кожному випадку, варто прагнути знайти її оптимальний рівень.

Введення в портфель фінансових інструментів, прибутковість яких протилежна прибутковості основних активів портфеля, називають хеджуванням. Так само, як і диверсифікованість, хеджування спрямоване на зниження ризику портфеля. Хеджування використовується для того, щоб обмежити втрати або повністю їх уникнути при несприятливому розвитку ситуації, тобто його можна порівняти зі страховкою. Для хеджування, зазвичай, використовуються похідні (термінові) інструменти, зокрема, ф'ючерсні й опціонні контракти. Хеджування пов'язане з витратами, тому зниження ризику досягається за рахунок зниження очікуваної прибутковості.