Розділ «10.2. Оптимізація фондового портфеля»

Пасивне управління портфелем може здійснюватись стихійно, тобто відповідно до досвіду та інтуїції інвестора або планомірно, тобто за системою.

До існуючих видів планів управління портфелем належать:

— план постійної суми (при цьому розмір інвестицій в окремі об'єкти інвестування підтримується на постійному рівні, тобто якщо активи певного виду зростають у ціні, то відповідна їх частина продається);

— план постійного співвідношення, при якому підтримується постійною питома вага кожного виду активів у загальній вартості портфеля;

— план змінного співвідношення означає, що співвідношення між активами портфеля визначається змінами ринкової кон'юнктури;

— план затратного усереднення, який найчастіше використовується в умовах спокійного стану ринку при відсутності тенденцій до зниження чи підвищення цін на активи. Цей план означає, що постійна сума коштів через певні проміжки часу вкладається у певні активи. Коли вони зростають у ціні — відповідна частка їх реалізовується, а дохід реінвестується в інші активи.

Відомим способом диверсифікації інвестиційного портфеля є просторова диверсифікація, яка передбачає максимальний

приріст капіталу при реалізації кількох незалежних інвестиційних проектів, вартість яких перевищує власні кошти інвестора. Ця диверсифікація здійснюється з урахуванням двох моментів — можливе чи ні дроблення вкладень у вибрані об'єкти інвестування.

У першому випадку, тобто при можливості дроблення, передбачається здійснення ряду вкладень у повному обсязі їх вартості, а деяких — тільки частини їх вартості.

Загальна сума інвестицій не повинна перевищувати ліміту коштів інвестора, призначеного на ці цілі.

Розглянемо послідовність етапів здійснення просторової диверсифікації інвестиційного портфеля:

— для кожного варіанта інвестування (інвестиційного проекту) розраховується індекс рент (/#/);

— варіанти ранжуються по мірі зниження індексу рент (/Я);

— до реалізації приймаються перші кілька проектів, вартість яких не перевищує ліміту інвестиційних коштів інвестора;

— при наявності залишку інвестиційних коштів вони вкладаються в черговий проект, але не в повному обсязі, а лише в тій частині, в якій він може бути профінансований;

— розраховується чистий приведений ефект АГРУ для кожного варіанта.

Розглянемо диверсифікацію реальних інвестицій на прикладі планування вкладень в основні фонди у розмірі V = 60 млн грн, планова ставка дисконту — сі = 10 %. Можливими є чотири варіанти розрахунків за проектами А, В, V, О з такими потоками платежів і:

Проекти проранговані за ступенем зниження рентабельності: О, В, А, V.

Просторова диверсифікація розміщення інвестицій V, при можливості їх дроблення, включатиме такі варіанти: О, В можуть бути реалізовані на 100 %, А — на 42,8 %. У випадку, коли інвестиційні проекти не можуть бути розділені на інвестиційні частки для розробки оптимального варіанта інвестування, здійснюють перегляд поєднань варіантів проектів з розрахунками їх сумарного ЛГРК.

Комбінація, яка забезпечує максимальне значення сумарного ЛГРУ, вважається оптимальною. Задовільняє умови задачі поєднання проектів А та В, для яких сумарні інвестиції 36 + + 25 = 60 дорівнюють ліміту інвестування, а сумарний ТУРУ" = 26,86 і є вищим за інші варіанти.