Розділ «51. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА КРАЇНИ»

середнім розміром виробничих фондів, що випадає на одне підприємство. Великі підприємства мають істотні переваги перед підприємствами малих розмірів, бо дають змогу підвищувати економічну ефективність виробництва, мають кращі умови для впровадження механізації та автоматизації виробництва.

Спеціалізація виробництва — відособлення і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції. Полягає в уніфікації вироблюваної продукції та посиленні технічної однорідності виробництва. Розрізняють три основні форми спеціалізації: предметну, подетальну й технологічну. Предметна є найбільш простою і поширеною. Полягає в зосередженні виробництва окремих видів готової продукції на мінімальній кількості підприємств і галузей промисловості. Скажімо, автомобільні заводи спеціалізуються на виробництві певних видів автомобілів (легкових, вантажних, автобусів). Подетальна спеціалізація виробництва передбачає, що підприємства виготовляють лише окремі частини, агрегати, вузли або деталі виробів. Технологічна спеціалізація виробництва полягає в тому, що на підприємстві виконують лише окремий технологічний процес.

Кооперування виробництва — одна з форм виробничих зв'язків між підприємствами, які спільно виготовляють певну продукцію або зберігають господарську самостійність. Відповідно до видів спеціалізації кооперування буває предметне, подетальне, технологічне. Залежно від підпорядкованості кооперування виробництва поділяють на внутрігалузеве й міжгалузеве. Крім того, розрізняють внутрірайонне та міжрайонне кооперування виробництва. На основі кооперування виробництва виробляється майже вся продукція сучасного машинобудування, особливо автомобілі, верстати , судна тощо.

Комбінування виробництва — форма концентрації виробництва, заснована на поєднанні різних галузей його в межах одного підприємства, в якому продукти одного виробництва є сировиною, напівфабрикатом або допоміжним матеріалом для інших. Комбінування виробництва найбільш поширене в кольоровій металургії, хімічній, деревообробній, легкій, харчовій промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Воно створює умови для раціонального використання природних багатств, рівномірного розміщення продуктивних сил.

Територіальна структура господарства відображає розміщення продуктивних сил певними територіальними сукупностями. Це сукупність стійких зв'язків між елементами об'єкта. Це поділ території на просторово виокремленні елементи, кожен із яких виконує певну функцію в розвиткові даного об'єкта.

Основними елементами територіальної структури господарства є: промислові райони, промислові вузли, промислові центри і промислові пункти.

Промисловий район — це інтегральний економічний район із переважним значенням промислового виробництва як головної галузі спеціалізації, або галузевий економічний район, що утворюється поєднанням і виробничими взаємозв'язками підприємств однієї або кількох галузей промисловості.

Промисловий вузол — зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично. Підприємства промислових вузлів об'єднані між собою економічними і виробничими зв'язками, єдиною виробничою і соціальною інфраструктурою.

Промисловий центр — місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств, які є основною спеціалізованою місто утворювальною галуззю.

Промисловий пункт — промислове підприємство разом із населенням, яке виникло при ньому. Промисловий пункт складається з одного підприємства і пов'язаних із ним елементів невиробничої сфери. Зазвичай він не має тісних економічних зв'язків із навколишньою територією.

Територіально-виробничі комплекси (ТВК) — це взаємозумовлене поєднання компонентів суспільного виробництва, яке формується в межах компактної території для одержання певного господарського ефекту. Об'єктивною основою виникнення, формування і розвитку ТВК є закони розвитку і взаємодії суспільства і природи. Провідну роль відіграє територіальний поділ праці. Територіально-виробниче комплексоутворення здійснюється лише за високого рівня територіального поділу праці. Економічна суть цього процесу полягає втому, що за рахунок більш раціонального поєднання праці у ТВК господарський ефект зростає порівняно з одиничними підприємствами. Головні ознаки ТВК — спеціалізація господарства, багато галузевість господарства, що пов'язана зі складом і масштабами місцевих природних, трудових і матеріальних ресурсів та забезпечує ефективне функціонування галузей спеціалізації; розвиток у складі комплексу допоміжних і обслуговуючих галузей; наявність усередині ТВК постійних виробничих зв'язків; певна компактність території.

Вирізняють промислові (загальнопромислові та спеціалізовані), агропромислові, інфраструктури і територіальні комплекси, а також локальні (міські, районні), регіональні, зональні виробничі комплекси.

Залежно віл особливостей формування ТВК поділяють на традиційні та програмно-цільові. Традиційні — це ТВК, які виникають об'єктивно на певній території на основі дії різних факторів. Такі ТВ К лежать і в основі функціонування економічних районів. Програмно-цільові ТВК створюються для раціонального використання природних ресурсів (Павлодар-Екібастузький. Тімано-Печорський, Оренбурзький, Кансько-Ачинський, Каратау-Джамбульський, Мангишлацький, ТВК КМА).

Міжгалузевий комплекс об'єднує економічно взаємопов'язані галузі виробничої та (або) невиробничої сфер. Формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ і галузей. Міжгалузеві комплекси розрізняються за характером зв'язків між галузями: 1) підприємства пов'язані послідовною та паралельною переробкою певного типу сировини (агропромисловий, лісопромисловий); 2) зв'язки між підприємствами виникають на основі виробництва взаємозамінної продукції (паливно-енергетичний комплекс, транспортний комплекс); 3) сукупність галузей, діяльність підприємств яких спрямована на розв'язання певної проблеми (продовольчий комплекс). Ядро міжгалузевого комплексу представлене галузями, підприємства яких здійснюють його головні економічні та соціальні функції. Міжгалузеві комплекси формуються на базі енерговиробничих циклів. Це типова, існуюча сукупність виробничих процесів, що виникають взаємозумовлено довкола основного процесу для даного різновиду енергії та сировини.

Залежно від територіальних масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на міждержавні, господарські й територіальні. Міждержавні міжгалузеві комплекси розвиваються на основі інтеграції кількох міжгалузевих комплексів декількох держав (паливно-енергетичний комплекс). Господарські комплекси складаються і функціонують у структурі господарства країни. До найважливіших із них належать: 1) паливно-енергетичний; 2) металургійний; 3) машинобудівний; 4) хімічний; 5) лісопромисловий; 6) будівельний; 7) соціальний; 8) агропромисловий; 9) транспортний.

Міжгалузеві територіальні комплекси формуються в межах інтегральних господарських (наприклад, АПК економічного району, штату, провінції, області, краю, адміністративного району тощо). Вони поділяються на регіональні та локальні. Регіональні формуються у відповідних регіонах (республіка, економічний район, область). Локальні комплекси — комплекси внутріобласних, низових районів, економічних вузлів і центрів.