На територіях, що були приєднані до Німецького Рейху, в обіг було введено німецьку марку, а польські фінансово-кредитні установи – ліквідовано. Подібна доля спіткала і польські банки, які функціонували на територіях, що перебували у складі СРСР.
У 1940 р. у м. Кракові німцями було засновано Емісійний банк у Польщі, що емітував злоті ("краківські злоті" або "млинарки"). Решта комерційних банків (крім єврейської власності) діяли під наглядом німецького Управління банківського нагляду [101, с. 462].
У 1942 р. міністр економіки Рейху представив план ліквідації польських банків або їх передачу великим німецьким банкам. Але внаслідок протидії німецьких фінансових кіл та Управління банківського нагляду цей план не було втілено в життя. Діяльність варшавських банків було дезорганізовано в результаті варшавського повстання, що вибухнуло у серпні 1944 р. [74, с. 167].
Період до 1945 р. характеризувався падінням валютного курсу польської марки та гіперінфляцією. Це зумовило в 1945 р. відповідним законодавчим актом заснувати Народний Банк Польщі (далі НБП), який діяв як національний банк під наглядом міністра фінансів. Але в умовах адміністративно-командної системи НБП не мав істотного впливу на монетарну політику країни. Ситуація змінилась лише через рік, коли центральному банку повернули контроль над фінансовим станом країни. Загалом, у ті часи НБП мав статус монобанку, оскільки мав виключні права на емісію грошей, надання кредитів і залучення заощаджень.
Цього ж року на польських землях в обігу з'явилися банкноти, підписані НБП. Крім того, сформувалася нова, позбавлена елементів конкуренції, модель банківської системи, в якій окремим кредитним установам були приписані цілі сектори економічного життя: одні кредитували державну промисловість, сільське господарство, інші – обслуговували органи місцевого самоврядування, займалися ощадними акціями, решта – обслуговували грошові перекази, що надходили з-за кордону і т. д. [74, с. 168].
Завершенням першого етапу приведення грошово-кредитної системи Польщі у відповідність до системи соціалістичної економіки була банківська реформа, що розпочалася у жовтні 1948 р. Вона посилила позиції центрального банку Польщі, одночасно запроваджуючи його підпорядкованість міністрові державної казни. Завданням реформи було пристосування грошово-кредитної системи країни до політичних, соціальних і економічних змін шляхом реалізації таких принципів: концентрації грошових засобів з метою централізованого розпоряджання ними, підпорядкування кредитного апарату міністрові державної казни, базування банківської діяльності на єдиних правових нормах та чіткому поділі компетенцій, зняття з банків тягаря обслуговування довоєнних рахунків і рахунків окупаційного періоду [103, с. 349].
Загалом в історії кредитної системи Польщі після 1945 р. велике значення мали дві переломні дати [103, с. 349]:
• перша (1949 р.) – відхід від старих традицій банківської діяльності, в тому числі ліквідація двоярусної банківської системи;
• друга (1989 р.) – відновлення двоярусної банківської системи; відмова від моделі універсального банку, що функціонувала 40 років; відокремлення центрального банку від системи комерційних банків. У Польщі, крім 3-х національних спеціалізованих, було виділено 9 регіональних універсальних банків. Отже, з двох основних моделей: англо-американської (орієнтованої на ринок капіталу) та європейсько-континентальної (орієнтованої на банки) була вибрана остання.
Злотий залишався внутрішньою грошовою одиницею, неконвертованою на інші валюти. Проте, він не мав необхідного поширення в середині країни, оскільки його витісняли дол. США та інші валюти. Лише у кінці 1970-х pp. злотий почав набувати статусу національної валюти та поширення серед польського населення.
Певний перелом наступив в результаті економічної реформи в 1982 р. Зміна законодавства щодо функціонування економіки та підприємств створила правові підстави виходу НБП із залежності від Міністерства фінансів, підвищення його самостійності в розробці та реалізації засад грошово-кредитної політики, а також заснування нових банків у формі акціонерних товариств з участю іноземного капіталу. На жаль, нові регуляції на практиці не принесли ефекту навіть у вигляді фундаменту для побудови дворівневої системи і формування нових відносин між банками та суб'єктами господарювання: до 1989 р. було засновано лише 2 нових банки [74, с. 72].
На початку 90-х pp. XX ст. основною проблемою Польщі була висока доларизація її економіки. Частка злотого у загальній сукупності валют, що оберталися на території Польщі, ледве досягала 25%.
Наступним етапом реформування банківської системи вважається 1991 р., коли реальна апреціація курсу схилила монетарні органи Польщі до запровадження системи крокуючих девальвацій з метою впливу не лише безпосередньо на інфляцію, але також на інфляційні очікування, оскільки це становило зобов'язання монетарних органів, що будуть знижувати середній місячний рівень інфляції до поступово зменшуваної шкали крокуючих девальвацій злотого. Крім того, польський уряд прийняв рішення про приватизацію 9-й банків, завдяки чому їх було перетворено в акціонерні компанії, і до складу кожного з них входив один і той самий акціонер – Державне казначейство [143, с. 325].
Таким чином, протягом першого етапу банківських реформ (1989– 1994 pp.) в Польщі було запроваджено дворівневу банківську систему з функціонуванням Центрального банку, 3-х державних спеціалізованих банків, 9-й державних регіональних універсальних банків, 75-и новостворених приватних банків і 663-и кооперативних банків.
У 1994 р., коли Польща лібералізувала рухи капіталів, наплив портфельного капіталу був одним із факторів, що викликав сильний апреціаційний тиск. Тоді центральний банк модифікував курсовий механізм, запроваджуючи крокуючий коридор коливань злотого шириною +(-)7% від паритету. НБП здійснив також інтервенції з метою запобігання апреціації злотого вище верхньої межі. На "неглибокому" валютному ринку ці інтервенції виявилися результативними, однак спричинили зростання валютних резервів, що потягло за собою необхідність нести швидко зростаючі кошти стерилізації. Прагнучи уникнути швидкого збільшення їх розміру, НБП у 1995 р. здійснив 6%-у ревальвацію злотого та його деномінацію, що дозволило започаткувати формування курсу злотого на міжнародному валютному ринку, а на початку 1996 р. – знизив процентні ставки з метою зменшення напливу портфельного капіталу [16].
Так, з 1996 р. в країні було розпочато другий етап банківських реформ через вторинну приватизацію і реформування банківського сектора із залученням стратегічного зарубіжного інвестора. Участь іноземного капіталу в польській кредитній системі стала основним джерелом її розвитку, але основною умовою допуску іноземних банків до приватизації було їх зобов'язання до участі в санації і реструктуризації польських банків. Держава також брала участь у фінансовому оздоровленні фінансово-кредитних установ. Після реструктуризації та фінансового оздоровлення кредитні установи пропонувалися на продаж в основному іноземним інвесторам [14; 51, с. 42]. Наслідком цього етапу реформ стало збільшення частки іноземного капіталу в статутних фондах польського банківського сектора (53,8% в 2001 р.) поряд зі зниженням частки держави в фінансово-кредитному секторі економіки. Отже, зростання впливу зовнішніх інвесторів було однією з найбільш характерних тенденцій тодішньої реорганізації системи польських фінансово-кредитних установ [84, с. 20].
Переломне значення у формуванні банківської системи Польщі мало прийняття 27.08.1997 р. основних законів, що і нині регулюють банківську діяльність в країні: "Про Національний банк Польщі", "Про банки" та "Банківське право". Крім того, цього ж року Нова Конституція затвердила права та повноваження Національного банку Польщі. Тоді із структури НБП було виділено 9 самостійних комерційних банків, наділених капіталом та майном, необхідним для здійснення операційної діяльності. За короткий час їх стало уже 70, з яких одна частина була з приватним капіталом, а інша – з приватно- державним [101, с. 466].
Ще одним етапом, що суттєво вплинув на кредиту систему Польщі став період 1999-2000 pp. Саме на ці роки припав пік експансії закордонного капіталу. Тоді у Польщі було відкрито 16 банків, в яких переважали іноземні інвестиції, а загальна частка установ, де вони мали "контрольний пакет", зросла більш ніж на 50%. У вересні 2003 р. закордонний капітал вже контролювало 45 із 57-и комерційних банків, а частка активів, накопичених ними, становила 67%.
У 2000–2001 pp. характерною рисою коливань курсу злотого було те, що вони відбувалися у значній мірі відірвано від ситуації в економіці Польщі та її платіжного балансу, а однією із причин сильної апреціації злотого був високий рівень реальних процентних ставок. Однак, важко пояснити довготривале і сильне падіння злотого у 2002-2003 pp., оскільки воно відбувалося, незважаючи на стабільне покращення ситуації у платіжному балансі Польщі, у якому навіть з'явився надлишок, оскільки сам наплив безпосередніх інвестицій став вищим від від'ємного сальдо в поточному обороті [74, с. 63].
У 2004 р. Польща увійшла до Європейського Союзу, а Польський центральний банк став членом Європейської системи центральних банків.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» автора Герасимчук З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ“ на сторінці 4. Приємного читання.
