Наприкінці XVI-на початку XVII ст. в країні в обігу перебувала величезна кількість дрібних монет як польського та іноземного походження, що призводило до знецінення перших. Але, не дивлячись на це, карбування польських монет продовжувалося. Так, у 1609 р. в обіг було введено новий вид монет – орти, які становили чверть талера (7 г), а у 1614 р. – півторагрошовики [101, с. 452].
Аби запобігти подальшому знеціненню дрібної срібної монети (ортів, шостаків, трояків, півторагрошовиків, грошів і шелягів), у 1620 р. сейм перейняв від короля контроль над карбуванням і передав під відповідальність місцевої влади стабілізацію ціни грошей. Крім того, було заборонено вивезення із держави "добрих" грошей. Однак ці заходи не дали очікуваних результатів і у 1627 р. було закрито монетні двори, що карбували монети, номінальною вартістю нижче талера. Цього ж року було відновлено карбування талера і розпочалося карбування золотого дуката [103, с. 45].
У часи правління Яна Казимира (1648-1668 pp.) у грошовому господарстві Речі Посполитої відбулося багато змін. Так, було відновлено карбування малих номіналів (срібних ортів, шостаків, трояків, двогрошів, грошів і мідних шелягів) і встановлено офіційне співвідношення між грошовими номіналами та лічильними одиницями [228, с. 146-147]. Срібні монети перших років Яна Казимира були викарбувані з дуже доброго металу, але внаслідок ведення країною воєн, їх вартість згодом значно впала. Це змусило польський уряд пристати на ідею іноземних орендарів Тита Лівія Боратіні та Андрія Тимфа. Перший запропонував карбувати мідні соліди (боратинки) і в результаті в обіг їх було випущено близько мільярда штук, що становило 11 млн. злотих. їх примусовий курс становив третину гроша, однак міді в них було лише 12,5%. Другий – Андрій Тимф – запропонував впровадити в обіг срібні золоті монети (тимфи), номінальна вартість яких становила 30 грошів, а реальна – лише 12-18. Зрозуміло, що така велика частка фальшивих монет спричинила величезну інфляцію, сильно зруйнувала грошовий обіг в Польщі та не могла не спричинити фінансову кризу в країні.
Стабілізувати ситуацію намагався наступний польський король Станіслав-Август Понятковський (1764-1795 pp.). За його правління у 1766 р. було проведено грошову реформу, згідно якої було запроваджено загальнодержавну грошову систему та введено нову вагову одиницю за німецькою конвенційною стопою – кельнську марку нової ваги (233,924 г). Проте, хоч уряд і спромігся зупинити інфляцію в країні, зміни призвели до того, що якісні польські монети, на відміну від сусідніх держав, почали вивозитися за кордон [101, с. 453].
XVII-XVIII ст. – це період зародження перших централізованих банківських установ, а XVIII ст. – період концентрації банківських капіталів у Польщі та проникнення їх в міжнародну економіку [228, с. 152]. .
В цей період центром приватного банківництва в Польщі було м. Варшава. Крім того, приватні банки створювалися у містах Кракові, Познані, Любліні та ін. Великими капіталами в містах оперували кагальні банки, організовані єврейською спільнотою. В цілому банківські установи Польщі виконували такі операції: залучали вклади під 6-10%; брали на зберігання кошти; надавали кредит купцям і промисловцям, королю та містам; отримували перекази з-за кордону; відігравали роль посередників у залученні державних позик.
Кредитні відносини на польських землях у цей період, як і раніше, були децентралізованими. Але, незважаючи на це, можна говорити про їх активізацію в сільській місцевості, де позичкові каси забезпечували потреби громади в грошах та зерні. Так, в селах створювалися громадські кредитні установи (позичкові каси) двох типів: одні надавали в кредит гроші, інші – зерно чи товари. Грошові позики бралися на 1-3 роки. Деякі позичкові каси відсотків не стягували, інші брали 3,3% та 6,6% за кредит, взятий відповідно на споживання або виробничі цілі [101, с. 453].
Поразка у війні з Росією в 1792 р. та занепад Польщі підірвали її грошово-кредитну систему. І в лютому 1793 р. в країні вибухнула криза, в результаті якої збанкрутували 7 великих банківських домів. З метою ліквідації збанкрутілих установ було засновано Банківську Комісію під керівництвом Холмського єпископа Войцеха Скаршевського [74, с. 162].
1794 р. – рік, який приніс перший польський досвід з паперовими грошима, що імітувалися на потреби органів влади, сформованих під час повстання під проводом Костюшка (тогочасну дирекцію казначейських білетів можна вважати за найстарішу польську емісійну установу). І можна стверджувати, що остаточний занепад Речі Посполитої збігся із занепадом грошово-кредитної системи, збудованої в період правління Станіслава-Августа Понятковського. Катастрофу пережила лише невелика кількість менших банків [74, с. 162].
Після III поділу Речі Посполитої польська шляхта під прусською окупацією опинилася в ролі привабливого позичальника для пруських установ довгострокового кредитування. Заборгованість польського поміщицтва, що швидко зростала, пізніше, в період Варшавського Князівства (1807-1813 pp.), стала джерелом сильного навантаження державного бюджету. В часи князівства було поновлено емісію паперових грошей, засновано перший після розподілів великий банківський дім Самуеля Антонія Франкеля. Нові установи такого типу з'явилися лише в період Польського Королівства. Так, у 1817 р. було засновано банківський дім Олександра Вертхейма, в 1820 р. – Самюеля Л. Кроненберга, в 1822 р. – Матіаса Розена і О. Равіча. До вибуху листопадового повстання (1830-1831 pp.) було засновано ще декілька менших установ даного типу і їх подальший розвиток аж до 1860-х pp. визначав головні тенденції розвитку кредитного сектора країни під російською окупацією [101, с. 454].
У 1825 р. було засновано Варшавське кредитне земське товариство (Warszawskie Towarzystwo Kredytowe Ziemskie), яке дало поштовх розвитку іпотечного кредитування для потреб сільського господарства. У 1828 р. в м. Варшаві було засновано Польський банк - державну установу, яка поєднувала емісійні функції та завдання мобілізації капіталів на потреби індустріалізації країни. Заснування у Польському Королівстві першої емісійної інституції було результатом багаторічних зусиль Міністра доходів і казни ксьондза Ксаверія Друцького-Любецького, спрямованих на вихід країни з економічного занепаду [74, с. 161-162].
Російська окупація
У 1841 р., після ліквідації валютної відмінності Польського Королівства і запровадження на його території рубля, емісійні функції Польського банку виконувались аж до 1870 р., хоч і були дещо обмежені. В 1850-х pp. влада почала обмежувати кредитні функції центрального банку, а після поразки січневого повстання (1863– 1864 pp.) Польський банк було зрусифіковано. Розпочався процес поступової ліквідації центрального банку, який завершився перетворенням його у Варшавський обмінний пункт Державного банку. Російський центральний банк був установою виключно російською. Поляки в ньому не працювали, а лише могли брати участь у роботі консультаційних дисконтних комітетів [103, с. 346].
Період функціонування акціонерних банків під російською окупацією випав на 70-ті pp. XIX ст. Так, у 1870 р. було засновано Торговий банк у м. Варшаві (Bank Handlowy w Warszawie S.A.), a у 1872 p. – Комерційний банк в м. Лодзі (Bank Handlowy w Lodzi S.A.). Крім того, у цей період набула розвитку кредитна кооперація, яка у 1910 р. отримала власний фінансовий центр у вигляді банківського товариства – Bank Towarzystw Spotdzielczych S.A. Міцні позиції польського банківського сектора під російською окупацією показує табл. 11.1.
Проте не допуск поляків до активної банківської діяльності трактувався ними як утиск з боку окупанта. І хоча така оцінка була частково обгрунтованою, в той же час результатом такої системи була надзвичайна безпека банківського сектору, оскільки до відступу росіян з Польського Королівства у 1915 р. в країні не збанкрутував жоден польський банк.
Таблиця 11.1
Польські акціонерні банки, що функціонували у період 1912-1914 pp. (під російською окупацією) [283; 103, с. 346]
| Назва | Рік заснування | Місце знаходження | Власний капітал | Балансова сума |
| млн. злотих згідно паритету 1927 р. | ||||
| 1. Торговий банк у м. Варшаві | 1870 р. | м. Варшава | 144 | 841 |
| 2. AT "Віденський земський банк" | 1872 р. | м. Вільнюс | 92 | 801 |
| 3. Варшавський дисконтний банк | 1871 р. | м. Варшава | 71 | 184 |
| 4. Комерційний банк в м. Лодзі | 1872 р. | м. Лодзь | 70 | 303 |
| 5. AT "Західний банк" | 1913 р. | м. Варшава | 36 | 127 |
| б. Лодзький торговий банк | 1897 р. | м. Лодзь | 26 | 105 |
| 7. Комерційний банк в м. Ландау | 1914 р. | м. Варшава | 23 | - |
| 8. Варшавський промисловий банк | 1910 р. | м. Варшава | 14 | 64 |
| 9. AT "Віденський приватний комерційний банк" | 1873 р. | м. Вільнюс | 13 | 200 |
| 10. Комерційний банк в м. Білостоці | 1897 р. | м. Білосток | 10 | 503 |
| 11. Банківське товариство | 1910 р. | м. Варшава | 9 | 49 |
| 12. AT "Галицький банк торгівлі та промисловості" | 1910р. | м. Варшава | 2 | 23 |
Австрійська окупація
Щодо австрійської окупації, то у 1-й половині XIX ст. функціонувало кілька десятків невеликих банківських домів. У 1841 р. у м. Львові було засновано Галицький державний кредитний інститут (Galicyjski Stanowy Instytut Kredytowy), який надавав іпотечні кредити для сільського господарства [74, с. 163].
Дані щодо функціонування польського банківського сектора під австрійською окупацією показує табл. 11.2.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» автора Герасимчук З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
