Другий рівень кредитної системи Італії належить комерційним банкам, спеціалізованим фінансово-кредитним установам та небанківським фінансово-кредитним установам.
Кредитна система Італії сильно подрібнена. Її структура склалася відповідно до закону 1931 р. "Про розмежування кредитних установ на установи коротко-, середньо- і довгострокового кредиту".
Варто зазначити, що жоден з італійських банків не входить в десятку найбільших банків Європи. На три найбільші банки країни доводиться лише 20% місцевого ринку порівняно з більш ніж 80% в Голландії і 50% у Великобританії і Швейцарії [139, с. 124]. Крім того, італійську кредитну систему відрізняє значна участь в ній держави. Лише приблизно 100 банків є приватними [205, с. 347; 139, с. 127]. Крім того, з року в рік спостерігається тенденція до зменшення кількості банківських установ, які здійснюють діяльність на території Італії.
Комерційні банки Італії відносяться до групи установ короткострокового кредитування (до 18 місяців) і складають основу кредитної системи Італії.
За формою власності комерційні банки в основному є державними і поділяються на: державні кредитні установи, що є прямою власністю держави (серед них виділяють "Банко націонале дел Лаворо"; "Інстітуто Сан Паолоді Торіно"); регіональні банки, у створенні яких велику роль відіграють зобов'язання держави зі стимулювання розвитку окремих регіонів (відомими є "Банкоді Наполі", "Банкоді Сицилія", "Монтедел Паші ді Сієнна", "Банко ді Сардинія"); банки, у яких держава бере опосередковану участь (представлені такими банками як Банк Риму, "Банкокомерціале Італьяно" і "Кредіто Італьяно"),
Комерційні банки носять універсальний характер, хоча в 1936 р. було зроблено спробу щодо їх спеціалізації, у результаті якої з'явилися банки рухомого майна, інвестиційні та депозитні банки.
До депозитних банків відносяться, перш за все, три банки національних інтересів зі своїми філіями, які є власністю Інституту реконструкції промисловості. На них припадає близько 11 % депозитів, 12% кредитів кредитного сектору. Депозитні банки поділяються на 5 категорій: найбільші, до числа яких входять 5 банків; великі, представлені теж S-ма банками; середні (11 банків); дрібні (20 банків) і 194 найдрібніших банки [143, с. 257].
Банки рухомого майна є приватними установами. До них належать 5 банків, які безпосередньо конкурують зі своїми державними аналогами. Відомими серед них є "Сеціоне", "Інстітутодікредітофондаріо", "Едіфіціо" та "Аграріомобільяне".
До інвестиційних банків належать державні і напівдержави! банки, що здійснюють середньо- і довгострокове кредитування промисловості, дрібних і середніх фірм, а також інфраструктури країни. Серед них виділяють "Інстітуто Мобільяре Італьяно", "Мідібанк", "Ефібанк", "Ісвеймер", "Ірбіс", "Медіокредіто" та "Чіс". Для Італії характерними є інвестиційні банки другого типу, які базуються на державній або змішаній формах власності та кредитують, крім промисловості, і урядові програми [143, с. 257].
Італійська кредитна система досить різноманітна і включає, крім комерційних банків, ряд спеціалізованих банків.
Так, до спеціалізованих банків короткострокового кредитування належать [143, с. 263-266; 205, с. 347-350; 139, с. 128-129]:
• 1. Публічно-правові інститути. До них відносяться 6 банків: "Банк Неаполя", "Банк Сицилії", "Національний банк праці" та ін. Перші два банки до возз'єднання Італії були емісійними інститутами в окремих італійських князівствах і тому зберегли певний регіональний відтінок, а "Національний банк праці" було засновано у 1923 р. з метою проведення урядової кредитної політики.
• 2. Банки національних інтересів. До них відносяться три найбільших банки: "Банк Рима", "Комерційний банк Італії" та "Італійський кредит". Відповідно до закону, банки національних інтересів повинні мати філії не менш як у 30 провінціях з 94. Названі банки є акціонерними товариствами, причому контрольний пакет акцій перебуває в руках держави.
• 3. Звичайні кредитні банки – це юридичні установи приватного права. На початку XX ст. існувало трохи більше 100 таких банків. Серед них є як і досить потужні, які мали відділення в багатьох італійських провінціях і за кордоном ("Банк св. Духа", "Банк Амброзіано" тощо), так і численні дрібні банки, що здійснювали діяльність в межах однієї провінції. До звичайних кредитних банків відносяться також і філії іноземних банків. Італія тривалий час була закритою країною для проникнення іноземних банків. Відкриття нового банку було суворо регламентовано, а вхідні бар'єри, які повинні були долати банки, стримували іноземних банкірів. Проте, незважаючи на ці перешкоди, кількість філій іноземних банків в Італії регулярно зростає.
• 4. Народні (кооперативні) банки. Незважаючи на значну кількість кооперативних банків, їх роль у кредитній системі є незначною. Народні банки обслуговують, як правило, місцеву клієнтуру, і лише деякі з них є великими установами, які розповсюджують свою діяльність на ряд провінцій ("Народний банк Мілана" тощо). Головна відмінність народних банків полягає в тому, що їх капітал повинен бути розподілений між його членами, причому відповідно до закону 1983 р. цих останніх не може бути менше 400. Величина паю кожного з учасників встановлюється залежно від обсягу сукупного капіталу банка, але незалежно від кількості паїв кожен учасник банку має на загальних зборах один голос. Народні банки об'єднані в два синдикати: Національну асоціацію народних банків (Associacione Nazionale fra le Banche Popolari) і Технічну асоціацію народних банків, діяльність яких координує Італійський центральний інститут народних банків.
Результати діяльності народних (кооперативних) банків Італії представлені табл. 6.1.
Таблиця 6.1
Загальні дані про кооперативний банківський сектор Італії 1138; 149, с. 41
| Група кооперативних банків | Кількість банків | Частка кредитів у загальній кількості, % | Частка депозитів у загальній кількості, % |
| Banche popolari (BPs) | 38 | 20 | 22 |
| Banche di credito cooperative (BCCs) | 438 | 7 | 8 |
За останні десять років у результаті швидкого розвитку інформаційних і банківських технологій, а також суттєвих змін у попиті на фінансові послуги у кооперативному банківському секторі Італії відбулися суттєві зміни. Так, злиття окремих банківських установ призвело до зменшення їх кількості, і разом з тим до значного збільшення банків "середнього розміру". При цьому значно розширилась мережа філій і відділень, що загострило міжбанківську конкуренцію на місцевих фінансових ринках. Це підштовхнуло і комерційні, і кооперативні банки до освоєння міжнародних ринків фінансових послуг. А ще більш активним цей процес став з розширення кордонів ЄС. Вихід на зарубіжні фінансові ринки приніс італійським кооперативним банкам стрімке зростання. Останнє стосується передусім Banche popolari. За короткий період цей провідний італійський кооперативний банк зміг приєднати до себе ощадні банки, дрібні місцеві комерційні банки (більшість з яких були компаніями з обмеженою відповідальністю), спеціалізовані та кооперативні банки (Banche di credito cooperativo). У результаті цього утворилися цілі банківські групи. Суттєві зміни відбулися й у структурі власності, а також у зміцненні позицій banche popolari. Частка цієї кооперативної банківської групи на фінансовому ринку за останні десять років збільшилася з 16,8% до 21,1%. Вона охопила 27,3% населення країни [138; 182, с. 2-3]. Динаміка зростання мережі відділень кооперативних банків Італії подана у табл. 6.2.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» автора Герасимчук З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Система фінансово-кредитних установ Італії“ на сторінці 1. Приємного читання.
