08.12.1990 було підписано "Біловезьку угоду". Радянського Союзу не стало, а на його місці з'явилося 15 незалежних держав [101, с. 353].
Перед Росією постало питання – яким шляхом йти далі? У керівництва країною було два варіанти подальших дій. Перший передбачав спочатку стабілізувати економічну обстановку за допомогою традиційних радянських методів, а потім приступати до підготовки умов щодо лібералізації економіки та проведення інституційних реформ ("Програма 500 днів"). Другий варіант відкривав перспективу швидкого проведення ринкових реформ у поєднанні з деякими заходами, спрямованими на стабілізацію ситуації: обмеження бюджетного дефіциту та розмірів кредиту з метою стримування інфляції [101, с. 353]. Розробником плану дій був міністр фінансів СРСР В. С. Павлов
Було вибрано другий варіант.
"Реформа Павлова" носила конфіскаційний характер, оскільки гроші можна було обміняти протягом лише 3-х днів у межах середньомісячного заробітку. Відповідно до Указу Президента М. Горбачова 23.01.1991 р. з обігу було вилучено купюри номінальною вартістю 50 і 100 руб. Крім того, вводилося обмеження на видачу вкладів з ощадних кас, яке становило 500 руб. Таю заходи проводилися з метою боротьби з корумпованими чиновниками та валютними спекулянтами, хоча реально більше вдарили по звичайних громадянах, які змушені були продавати 50-рублеві купюри за меншу суму, аби хоч щось зберегти. Таким чином, ефективність проведення грошової реформи Павлова викликала великі сумніви [205, с. 371; 228, с. 261].
З 02.04.1991 р. уряд В. С. Павлова пішов на підвищення у 2-5 разів роздрібних цін практично на всі продовольчі та промислові товари повсякденного попиту, сподіваючись, що це зупинить ажіотажний попит на них. При цьому заробітна плата підвищувалася в середньому на 20-30%, видавалася також одноразова компенсація в розмірі 60 рублів. Крім того, в різних куточках СРСР з продажу зникли дешеві товари широкого споживання, прилавки магазинів спорожніли. У країні назріла продовольча криза. Для забезпечення населення елементарними продуктами харчування були введені талони, при пред'явленні яких у магазинах громадяни могли купити необхідні предмети споживання. Талони обмежували кількість товарів, які можна було купувати, а на гроші без талонів практично нічого не молена було придбати. Підвищення цін і введення талонів ще більш посилило соціальну напруженість у суспільстві. З весни 1991 р. розпочалося зростання страйкового руху [101, с. 354-355].
У 1991 р. СРСР охопила масштабна економічна криза: відбулося падіння життєвого рівня населення; національний дохід порівняно з 1990 р. зменшився на 20%; дефіцит державного бюджету становив 30%
ВВП; наростання грошової маси в країні загрожувало втратою контролю держави над фінансовою системою і гіперінфляцією, тобто інфляцією понад 50% на місяць, яка могла паралізувати всю економіку.
У червні 1991 р. було затверджено статут Центрального банку РРФСР (Банка Росії), підзвітного Верховній Раді РРФСР.
Загалом період з липня 1990 р. до грудня 1991 р. був часом протистояння Російського державного банку і Держбанку СРСР. У листопаді 1991 р. у зв'язку з утворенням Співдружності Незалежних Держав і скасуванням союзних структур ВР РРФСР оголосила Центральний банк РРФСР єдиним на території РРФСР органом державного грошово-кредитного і валютного регулювання економіки республіки. На нього були покладені функції Держбанку СРСР щодо емісії і визначення курсу рубля. ЦБ РРФСР до 01.01.1992 р. повинен був прийняти в своє управління матеріально-технічну базу і інші ресурси Держбанку СРСР, мережу його установ, підприємств і організацій. 20.12.1991 р. Державний банк СРСР було скасовано і всі його активи і пасиви, а також майно на території РРФСР були передані Центральному банку РРФСР (Банку Росії) [166].
Протягом 1991-1992 pp. під керівництвом Банку Росії в країні на основі комерціалізації філій спецбанків була сформована широка мережа комерційних банків. Після скасування Держбанку СРСР була змінена система рахунків, створена мережа розрахунково-касових центрів (РКЦ) Центрального банку і почалася їх комп'ютеризація.
Розпад СРСР спричинив за собою утворення 15 центральних банків на території колишнього СРСР, кожен з яких міг враховувати грошову масу, надаючи кредити. Банки прагнули перегнати один одного у наданні кредитів, що вело до нестабільності грошової системи. Розпад рублевої зони став неминучим.
Крім того, постало питання про перехід від державної власності до приватної. Процес приватизації в Росії проходив у два етапи [101, с. 355-356]:
• перший етап – етап ваучерної приватизації (1992-1994 pp.). У 1993 р. почали створюватися чекові інвестиційні фонди, які уряд вважав опорою при формуванні майбутнього фінансового ринку;
• другий етап – етап приватизації (1995 р.), головною особливістю якого був перехід до грошової форми приватизації, що спричинило розгортання основної боротьби за реальну власність. Держава розраховувала поповнити свій бюджет за рахунок продажу акцій, а отримані кошти направити на інвестиційні цілі. Але ця схема не спрацювала, як не спрацювали і багато інших рішень уряду у цей період.
Загалом у період реформ грошово-кредитна система Російської Федерації пережила серйозні структурні зміни: виникали нові види кредитно-фінансових інститутів та операцій, модифікувалася система взаємовідносин центральних банків і фінансово-кредитних інститутів, склалися інші пропорції в динаміці державного і приватного секторів. Істотні зміни відбулися і у функціонуванні банків: підвищилася їх самостійність і роль у народному господарстві, розширилися функції новостворених фінансово-кредитних інститутів; визначалися шляхи зростання ефективності банківського обслуговування внутрішньогосподарських і зовнішньоекономічних зв'язків; відбулося пошукооптимальне розмежування сфер діяльності і функцій спеціалізованих фінансово-кредитних і банківських установ; формувалося нове банківське законодавство відповідно до завдань сучасного етапу господарського розвитку країни (одними з базових законів банківської діяльності стали Федеральні закони "Про банки і банківську діяльність" та "Про Центральний банк Російської Федерації (Банку Росії)".
У 1995 р. розпочалася перша криза банківської системи, що була спричинена неефективністю ринку міжбанківських кредитів. З 1995 р. Банк Росії припинив використання прямих кредитів для фінансування дефіциту федерального бюджету і перестав надавати цільові централізовані кредити галузям економіки. Але протягом двох років вдалося стабілізувати ринок банківських послуг, налагодити систему взаєморозрахунків між банками, хоча це і призвело до скорочення кількості комерційних банків [143, с. 291].
Однак, уже в серпні 1998 р. банківська система Росії зазнала другої кризи, яка супроводжувалася значною девальвацією національної валюти. І 17.08.1998 р. було оголошено про введення "комплексу заходів, спрямованих на нормалізацію фінансової та бюджетної політики", що фактично означало дефолт і девальвацію рубля. Курс рубля впав по відношенню до дол. США відразу у 1,5 рази. У цей же день банки перестали видавати вклади, що стало причиною черг стурбованих вкладників [101, с. 357].
Загалом за розрахунками Московського банківського союзу загальні втрати російської економіки від серпневої кризи склали 96 млрд. дол. США, з них корпоративний сектор втратив 33 млрд. дол. США, населення – 19 млрд. дол. США, прямі збитки комерційних банків (КБ) досягли 45 млрд. дол. США. Отже, в один момент звалилися всі несучі конструкції бюджетної і кредитно-грошової системи Росії. Темпи інфляції прискорилися в 3 рази, що разом з 4-кратною девальвацією ще більше знецінило доходи скарбниці країни, підприємств та громадян.
З метою подолання наслідків фінансової кризи 1998 р. Банк Росії проводив політику реструктуризації банківської системи, направлену на поліпшення діяльності комерційних банків і підвищення їх ліквідності. Велике значення для відновлення банківської діяльності в післякризовий період мало також створення Агентства з реструктуризації кредитних організацій (АРКО) і Міжвідомчого координаційного комітету сприяння розвитку банківської справи в Росії (МКК). В результаті ефективних дій Банку Росії, АРКО і МКК банківський сектор економіки в середині 2001 р. в основному здолав наслідки кризи [101, с. 358].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» автора Герасимчук З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Грошово-кредитна система Російської Федерації“ на сторінці 1. Приємного читання.
