Фінансування військових видатків під час Другої світової війни спричинило значне зростання грошової маси. Так, за період 1941-1945 pp. кількість грошей в обігу збільшилася в 4 рази. Крім того, в країні у великій кількості випускалися фальшиві гроші. Таке становище ускладнювало вирішення завдань щодо повоєнного відновлення народного господарства. Тому було прийнято рішення про проведення грошової реформи під керівництвом Й. Сталіна, яка складалася з таких етапів [205, с. 370-371; 228, с. 258-259]: введення єдиних цін, які становили певний середній рівень між високими комерційними та низькими пайовими (1946 р.); прийняття Радою Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) Постанови "Про проведення грошової реформи і скасування карток на продовольчі і промислові товари", згідно якої передбачалася заміна старих грошових знаків (за виключенням металевих монет) на нові за курсом 10 до 1 (14.12.1947 р.); переоцінювання вкладів населення в ощадних касах і Державному банку (вклади у розмірі від 3 до 10 тис. переоцінювалися за курсом 3:2, більше 10 тис. – 2:1, а вклади сумою менше 3000 руб. не підлягали обміну), залишки на рахунках державних установ переоцінюванню не підлягали за винятком колгоспів і кооперативних організацій, кошти яких переоцінювалися за курсом 5:4 (1947 р.); конверсія всіх державних позик, крім Другої державної позики відновлення і розвитку народного господарства СРСР 1947 р.; скасування карткової системи.
Грошова реформа тривала з 16 по 29 грудня 1947 р. і мала конфіскаційний характер, оскільки не перераховувала заробітків, стипендій чи пенсій. Крім того, короткий термін її проведення спричинив масову спекуляцію, паніку і величезні черги. Після її проведення грошова маса скоротилася до 16 млрд. руб. Зменшення кількості грошей в обігу дозволило знизити ціни на товари широкого вжитку, що, в свою чергу, збільшило купівельну спроможність рубля та зумовило зростання його офіційного курсу стосовно іноземних валют [228, с. 259].
У повоєнний період в СРСР в обігу були грошові знаки трьох видів: білети Державного банку СРСР, білети Державного казначейства та металева монета. Згідно з Конституцією СРСР керівництво грошовою системою здійснював тільки уряд СРСР. Органом, який виконував усі накази уряду СРСР щодо управління грошовою системою, був Державний банк, наділений правом здійснення емісійних операцій [205, с. 371; 89, с. 172; 132].
До складу повоєнної кредитної системи ввійшли Державний банк СРСР, Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень, Банк для зовнішньої торгівлі, державні ощадні каси, кредитні кооперативи трудящих, державні ломбарди і радянські акціонерні банки за кордоном [89, с. 177; 154, с 123]. Основою діяльності кредитної системи та її ланок був народногосподарський план, а його складовими – кредитний і касовий плани Державного банку СРСР.
Характерною ознакою кредитної системи СРСР була розгалужена мережа кредитних установ. Так, Державний банк мав близько 4,3 тис. відділень. При місцевих комітетах профспілок за місцем роботи працівників з метою надання їм короткострокових кредитів створювалися кредитні кооперативи. Щодо державних ломбардів, то вони видавали громадянам короткострокові кредити на строк до 1 року під заставу цінностей і особистого майна [89, с. 178].
У 1948 р. було прийнято новий статут державних трудових ощадних кас СРСР, за яким, крім традиційних операцій, вони могли здійснювати безготівкові розрахунки й переказувати заробітну плату робітникам на їх рахунки. Станом на 01.01.1981 р. на території СРСР їх функціонувало 79,7 тис. од. [205, с. 265; 89, с. 178].
01.03.1950 р. Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову "Про переведення курсу рубля на золоту основу і його підвищення стосовно іноземних валют", за якою встановлювався золотий вміст рубля на рівні 0,222168 г широкого золота, внаслідок чого 1 дол. США уже дорівнював 4 руб. [228, с. 259].
Відповідно до Указу Верховної ради СРСР від 07.04.1959 р. було проведено нову реорганізацію спеціалізованих банків. Так відбулася ліквідація Торгбанку, Цекомбанку, Сільгоспбанку і комунальних банків. В результаті цієї реорганізації у країні залишилося три банки – Держбанк СРСР, Будбанк і Зовнішторгбанк СРСР [205, с. 376; 228, с. 265-266; 143, с. 280].
Бурхливий розвиток економіки СРСР, що спостерігався протягом 50-х pp. XX ст., спричинив зростання грошової маси. І у 1960 р. (Постанова Ради Міністрів від 04.05.1960 р. "Про зміну масштабу цін і заміну грошей, що перебували в обігу, на нові") було прийнято рішення про укрупнення грошової одиниці. Зміна масштабу цін полягала у тому, що всі грошові кошти, внутрішній борг, грошові доходи населення, ціни і тарифи перераховувалися за курсом 10:1. З 01.01.1961 р. в обіг надійшли нові грошові знаки (Державні казначейські білети СРСР; білети Державного банку СРСР та монети). Введені купюри залишалися в обігу до 1992 pp. Крім того, було збільшено золотий вміст рубля з 0,222168 г до 0,987412 г. [205, с. 371; 228, с. 259-260].
З 1961 р. 1 дол. США відповідав 90 радянським копійкам, з 1972 р. – 83 коп., з 1978 р. – 60 коп. Але це не відображало реального попиту на американську валюту, оскільки на "чорному" ринку її курс становив 3-6 руб. [101, с. 347].
Запровадження зовнішньої торгівлі та інших форм економічних зв'язків із зарубіжними країнами здійснювалося Радянським Союзом через систему органів державного управління, спеціалізовані зовнішньоторговельні банки та інші організації. З 1961 р. операції з міжнародних розрахунків і кредитування зовнішньоторговельного обороту та інші валютні операції за дорученням Державного банку почав виконувати також Зовнішньоторговельний банк СРСР. Контроль за виконанням валютного законодавства покладався на Міністерство фінансів СРСР. Органами валютного контролю були також Державний і Зовнішньоторговельний банки, які виконували валютні операції суворо відповідно до валютного законодавства [89, с. 174; 5].
В цілому в СРСР існували такі валютні курси [89, с. 175]:
• офіційний (паритетний), зафіксований на основі встановленого валютним законодавством золотого вмісту;
• офіційний зі знижками (надбавками) для неторговельних операцій;
• офіційний курс Державного банку до валют капіталістичних країн;
• курс до колективної валюти країн РЕВ – перевідного карбованця.
У 1962 р. Державному банку СРСР були передані ощадні каси, які до того перебували в системі Міністерства фінансів СРСР. Завдяки цьому значні ресурси у формі внесків населення перейшли в розпорядження Держбанку і стали використовуватися на користь кредитування народного господарства [205, с. 376; 228, с. 266; 143, с. 280].
Таким чином, на середину 80-х pp. XX ст. функціонували: Держбанк, Будбанк, ощадкаси й Зовнішторгбанк, кожний з яких був складною централізованою системою з розгалуженою мережею установ на місцях.
Найбільшим був Держбанк СРСР. Він включав правління, контори і відділення (філії). Центральною ланкою було правління, яке керувало всією системою через контори – республіканські, міські, обласні. Таких контор налічувалося 185. їм безпосередньо підпорядковувалися 4274 відділення, які функціонували практично в кожному адміністративному районі країни. Вони обслуговували підприємства і організації, розташовані на території даного району, і мали в цьому відділенні свій розрахунковий або поточний рахунок [143, с. 281].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» автора Герасимчук З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Грошова та кредитна системи СРСР в період 1946-1991 pp.“ на сторінці 1. Приємного читання.
