Кредитна система Франції є дворівневою. Така структура склалася в XIX ст. На першому рівні знаходяться: Міністерство економіки і фінансів, Банк Франції, якому підпорядковуються: Генеральна рада, Комітет з регулювання банківської і фінансової діяльності, Комітет кредитних установ та інвестиційних фірм, Консультативний комітет, Французька асоціація кредитних установ та Банківська комісія (рис. 4.1).
Рис. 4.1. Органи регулювання та контролю за кредитною системою Франції
Центральний емісійний банк Франції
Керівна роль у структурі органів управління кредитною системою Франції належить Центральному емісійному банку Франції. Відповідно до Закону Франції "Про Статут Франції" у редакції від 04.08.1993 р. Банк Франції є державним банком, який зобов'язаний визначати грошово-кредитну політику держави і володіє винятковим правом кредитної та готівково-грошової емісії [116, с. 290].
Банк Франції було засновано у 1800 р. за рішенням Наполеона Бонапарта. У 1803 р. він отримав монопольне право на емісію банкнот у м. Парижі, а з 1848 р. – в усій Франції, ставши єдиним емісійним банком [167].
В 1945 р. Банк Франції було націоналізовано. Його акціонерний капітал було скуплено у розмірі 50 млн. франків протягом 20 років шляхом обміну акцій за достатньо високим курсом на 3%-і державні облігації.
Основні ключові дати в історії розвитку Банку Франції наведено у табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Основні ключові дати в історії розвитку Банку Франції
| Дата події | Історичний момент |
| 1800 р. | Ззгідно указу Наполеона Бонапарта було засновано Банк Франції |
| 1808-1936 pp. | Білети Банку Франції стали законним платіжним засобом; розширено мережу філій |
| 1936-1945 pp. | Націоналізовано Банк Франції |
| 1973 р. | Переписано статут Банку Франції |
| 1993 р. | Банк Франції стає незалежним фінансовим інститутом, метою якого с забезпечення цінової стабільності в країні |
| 1998 р. | Банк Франції – член Європейської системи центральних банків |
Спочатку Банком Франції управляла Регентська рада, до складу якої входило 15 регентів (директорів), що обиралися загальними зборами з числа найбільших акціонерів. Згідно закону 1936 р. Регентська рада була замінена Генеральною радою у складі 20 директорів, з яких 2 – обиралися акціонерами, а інші – призначалися урядом і повинні були представляти як державні органи (Міністерство економіки і фінансів), так і об'єднання промисловців, професійні союзи й інші організації.
Сучасній функціональній структурі Банку Франції притаманна централізація адміністративної влади в руках керуючого. Керуючий і два його заступники призначаються декретом Ради міністрів Франції строком на 6 років без права звільнення і не можуть займати ці посади більше двох термінів. Такий порядок призначення – свого роду гарантія незалежності центрального банку. Керуючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, призначається Президентом країни, маючи широкі повноваження і права, визначає загальний напрям діяльності всіх підрозділів Банку Франції. Він має право призначати службовців на всі посади в банку, за винятком директора філії банку. На цю посаду службовці призначаються міністром економіки і фінансів за пропозицією голови Банку Франції [143, с. 146; 139, с. 181].
Керівними органами Банку Франції є [143, с. 147; 139, с. 80]:
• 1. Генеральна рада, яка здійснює керівництво Банком Франції. У компетенцію її діяльності входить виконання таких функцій [143, с. 146-148]:
– розгляд загальних питань управління банком, зокрема, кадрової політики і штатного розкладу;
– прийняття бюджету банку і змін до нього;
– складання і затвердження балансового звіту;
– контроль за динамікою грошової маси та її агрегатів;
– розробка проекту розподілу прибутку;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» автора Герасимчук З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ланка верхнього рівня регулювання кредитної системи Франції“ на сторінці 1. Приємного читання.
