ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ФРАНЦІЇ

Грошово-кредитні системи зарубіжних країн


Грошовий обіг і кредитна справа Франції: історичний аспект


Базис французької кредитної системи почав закладатися ще в XVIII ст., причому провідну роль у цьому відігравала державна (королівська) влада. Першою спробою створення національного центрального банку у Франції був "Банк Женераль" (Генеральний банк) (заснований англійцем Джоном Ло у 1716 р.). У 1718 р. його назву було змінено на Королівський та націоналізовано. Цей банк почав здійснювати незабезпечену емісію, фінансуючи невиробничі витрати королівського двору і таким чином вводячи в обіг паперові гроші. І наслідком такої діяльності стало його банкрутство [205, с. 184; 46, с. 18; 143, с. 137).

Після провалу проекту Джона Ло довіра до кредиту у Франції була надовго підірвана. Лише у 1776 р. був заснований емісійний банк "Кзс д'Зском" ("Каса обліку"), який проіснував до 1793 р. Банк з перших днів своєї діяльності мав тісні зв'язки із урядом, а з часом фактично став філією його фінансового департаменту. У 1793 р. вкладникам стало відомо про надання великого кредиту казначейству, що призвело до масового відтоку вкладів. До того ж, він розповсюджував свою діяльність лише на столицю, а провінція абсолютно була позбавлена кредитних установ [46, с. 180, с. 182; 228, с. 195-196].

Погіршення економічного становища країни і постійний бюджетний дефіцит, конфіскація земельних володінь церкви і короля на користь держави, яка стала власником майна, були передумовою прийняття у грудні 1789 р. законодавчими зборами рішення щодо випуску кількох серій банкнот, або асигнацій по 1000 ліврів, кожен з яких мав приносити власнику прибуток у 5% річних. Ці білети приймалися від покупців за національне майно, але не вважалися законним платіжним засобом. Лише через рік, в період революції, урядом було декретовано перший випуск асигнацій, проголошених законним платіжним засобом, і випущено їх у великій кількості з метою покриття своїх витрат. Так, сума випуску асигнацій була встановлена в 400 млн. ліврів, а у вересні 1790 р. був декретований подальший їх випуску сумі 800 млн. ліврів [101, с. 69].

Необхідність покриття воєнних витрат призвела в подальшому до необмеженої емісії асигнацій, проте інфляція дещо стримувалася законами про максимум цін, прийнятими в роки якобінської диктатури (1793-1794 pp.). У 1795 р. закони про максимум цін були скасовані і стався обвал. На жовтень 1796 р. в обігу було 45,6 млрд, ліврів, а їх купівельна спроможність впала до 1/3% номінальної вартості [205, с. 244].

У травні 1797 р. у Франції було прийнято закон, що проголошував всі асигнації недійсними, а вже з 06.05.1797 р. в обіг було випущено франк, який за новою метричною системою поділявся на 100 сантимів. Нововведений франк відповідав колишнім 1 лівру 3 деньє. Золотий франк із вмістом щирого золота 0,2903 г (вперше встановленим у 1803 р.) згодом став еталоном для грошових одиниць Бельгії, Італії, Швейцарії та інших країн [228, с. 195].

13.02.1800 р. за ініціативи Наполеона (згідно "Основного статуту") після революції з метою прискорення економічного росту країни було засновано Банк Франції. І хоч він був створений як акціонерний банк, однак із самого початку він був по суті державним банком – провідником державної кредитно-грошової політики, державним касиром, який фінансував державний бюджет. З самого початку свого функціонування Банк Франції знаходився в умовах постійного тиску з боку Наполеона і був змушений постійно кредитувати уряд на великі суми і не на вигідних для банку умовах. А це породжувало інфляцію, зростання недовіри до банку та періодичну невиплату коштів [205, с. 246; 46, с. 181; 143, с. 137].

Заснування Банку Франції сприяло прийняттю низки законодавчих рішень. Так, у 1803 р. було затверджено закон, згідно якого франк проголошувався єдиною офіційною грошовою одиницею; золото і срібло підлягали вільному карбуванню, а монети з обох металів визнавались законним платіжним засобом без будь-яких обмежень. Отже, цим законом у Франції було встановлено біметалізм. Цього ж року Банк Франції отримав монопольне право емісії банкнот у м. Парижі, а з 1848 р. – по всій країні. Також було встановлено заборону на створення емісійних банків у провінції (за виключенням деяких випадків, погоджених з урядом), що призвело до ліквідації конкуренції у банківській сфері.

Починаючи з 1851 р. в країні активізувалася кредитна справа. 1 першими були засновані ділові банки, які спеціалізувалися на створенні промислових і торгових підприємств, брали участь в управлінні підприємствами, здійсненні операцій із цінними паперами. Так, 18.11.1852 р. було засновано діловий банк "Генеральне товариство рухомого кредиту". Банк переважно кредитував залізничне будівництво, однак внаслідок спекуляцій із цінними паперами у 1867 р. його було ліквідовано.

У цей же період у Франції почали виникати банки іпотечного кредитування. 1 одним із найбільших французьких установ поземельного кредиту був "Паризький земельний банк", заснований 30.07.1852 р. Іншими іпотечними банками були "Аграрний кредит" (1860 р. заснування) і "Французький іпотечний банк" (1879 р. заснування).

У 1863 р. було засновано найбільший депозитний банк "Ліонський кредит", який на той час був своєрідною "промисловою столицею" Франції. Другим великим депозитним банком країни було "Генеральне товариство сприяння розвитку торгівлі та індустрії", засноване 01.05.1864 р. Даний банк вкладав значні кошти у залізничне будівництво, машинобудування та гірничу промисловість. Третій найбільший депозитний банк Франції "Паризька національна дисконтна контора" було засновано 18.03.1868 р. Його діяльність спочатку обмежувалась лише обліком і переобліком векселів, але згодом банк суттєво розширив свою діяльність, фінансуючи французьку зовнішню торгівлю і намагаючись позбутись посередництва Англії в галузі завезення сировини у Францію і експорті промислових виробів [101, с. 73].

Поряд з великими банківським установами у цей період засновувалися і провінційні банки, які відігравали значну роль в кредитній системі свого регіону: "Північний регіональний банк"; "Ліонське товариство депозитів, поточних рахунків та індустріального кредиту"; "Марсельське товариство індустріального і торгового кредиту і депозитів"; Ліонсько-марсельський "Банк Пріве"; "Банк Бордо"; "Кредитна каса Ніцци" та інші. Ці депозитні банки спеціалізувалися на наданні короткострокових позик і на кредитуванні інших фінансово-кредитних установ [101, с. 74].

У другій половині XIX ст. різкі коливання цін у співвідношенні між золотом і сріблом поставили під сумнів систему біметалізму в міжнародних розрахунках. І у зв'язку з цим кілька європейських держав на чолі з Францією зробили спробу зберегти біметалізм за допомогою міжнародної угоди – Латинського монетного союзу. Так на конференції 1865 р. Франція, Італія, Бельгія та Швейцарія, до яких пізніше приєдналася Греція, уклали монетну конвенцію строком на 15 років, у відповідності з якою: 1) в усіх названих країнах було встановлено однаковий металічний вміст грошової одиниці, який дорівнював вмісту французького франка, що містив у собі 4,5 г срібла, або 0,29 г чистого золота; 2) було оголошено вільне карбування монет з обох металів вартістю від 5 франків і вище з встановленням законного співвідношення між сріблом і золотом 1:15,5; 3) всі ці монети підлягали прийому у державні каси всіх країн, що увійшли в монетний союз; 4) для більш дрібних монет була введена система закритого карбування і їх випуск не повинен був перевищувати 6 франків на душу населення, а платіжна сила обмежувалася сумою 50 франків при кожному платежі [205, с. 245]. Однак срібло швидко знецінювалося (в середині 60-х pp. співвідношення між золотом і сріблом складало 1:15,5, а в 90-х pp. – уже 1:35). Таке прогресуюче знецінення срібла і розповсюдження в Європі золотого монометалізму спричинили розпад Латинського монетного союзу і перехід Франції у 1878 р. до золотомонетного стандарту. Золотий вміст франка було визначено у 0,290323 г. Проте варто зазначити, що, незважаючи на те, що вільному карбуванню підлягало лише золото, необмежену платіжну силу зберігали і срібні монети в 5 франків.

На початку XX ст. у Франції функціонувало кілька ділових банків, серед яких виділялося чотири найбільш потужних: "Паризько- Нідерландський банк" (заснований внаслідок злиття амстердамського "Кредитно-депозитного банку ПеіБа" і "Паризького банку"), "Французький банк торгівлі та індустрії", "Французький мобільний кредит" та "Банк об'єднаних парижан" (заснований приватними банкірами Готтінгер, Малле і Верне) [101, с. 75].

Значну роль у кредитній діяльності відігравали банкірські доми. У 1909 р. у м. Парижі розташовувався банк "Брати Ротшильд" з капіталом в 50 млн франків. Крім даного банкірського дому на кредитному ринку діяли банкірські доми "Готтінгер", "Малле" і "Верне". Значна частина банкірських домів поступово міняли статус родинних підприємств на статус акціонерних кредитних банків.

Наступна категорія банківських установ – "заморські та іноземні банки" – відігравала суттєву роль в торгівлі Франції. Вони поділялися на 5 категорій [205, с. 251-252]: колоніальні банки, які обслуговували потреби торгівлі Франції зі своїми колоніями; французькі заморські банки; іноземні заморські банки з розташуванням у Франції; французькі іноземні банки; чисто іноземні банки – філії іноземних банків, що розташовувалися у м. Парижі.

Значну роль в кредитній системі Франції відігравали ощадні каси, діяльність яких координувалася центральною "Касою депозитів і заощаджень", та сільськогосподарська кредитна кооперація (у 1908 р. нараховувалося 7668 кредитних спілок, які обслуговували 94 регіональні каси, об'єднані у "Федерацію регіональних кас сільськогосподарського кредиту") [205, с. 252].

05.08.1914 р. у Франції, як і в більшості країн, обмін банкнот на золото було припинено. В період 1913-1918 pp. у Франції виникла інфляція, в результаті чого: кількість банкнот в обігу зросла майже у 6 разів, а сума внесків на поточні рахунки в головних комерційних банках – майже удвічі; індекс оптових цін підвищився майже в 3,5 рази. Інфляцію спричинили великі витрати щодо відновлення зруйнованих під час війни територій, бюджетний дефіцит, зростання внутрішньої і зовнішньої заборгованостей, субсидії вітчизняним компаніям [132].

З кінця 1926 р. в країні тимчасово було введено золотодевізний стандарт. Банкноти розмінювалися на валюти тих країн, в яких існував золотомонетний (США) і золотозливковий (Англія) стандарт. При проведенні у 1928 р. грошової реформи золотодевізний стандарт було замінено на золотозливковий, який проіснував до 1936 р. Крім того, у ході реформи було здійснено приховану девальвацію франка (золотий вміст було знижено майже у 5 разів у порівнянні з довоєнним рівнем (з 0,290323 до 0,05895 г золота 900-ї проби)), яка узаконила конфіскацію практично всіх грошових заощаджень; було відмінено лімітування загальної суми емісії, проголошене законом 1870 р., і введено обов'язкове 35% забезпечення всієї суми випущених банкнот золотом [205, с. 338].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» автора Герасимчук З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ФРАНЦІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН СВІТУ

  • Регулюючі органи грошово-кредитної системи США

  • Інші органи регулювання грошово-кредитної системи США

  • Комерційні банки та небанківські фінансово-кредитні установи США

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

  • Банк Англії – центральний орган регулювання грошово-кредитної системи країни

  • Другий рівень кредитної системи Великобританії

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА НІМЕЧЧИНИ

  • Органи грошово-кредитного регулювання в Німеччині

  • Федеральне управління фінансового нагляду Німеччини

  • Фінансова архітектура Німеччини

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ФРАНЦІЇ
  • Ланка верхнього рівня регулювання кредитної системи Франції

  • Допоміжні органи регулювання та контролю за кредитною діяльністю

  • Інші централізовані служби в структурі кредитної системи Франції

  • Діяльність фінансово-кредитних установ на ринку фінансових послуг Франції

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ЯПОНІЇ

  • Банк Японії – центр кредитної системи країни

  • Федеральна корпорація страхування депозитів

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ІТАЛІЇ

  • Органи регулювання грошово-кредитних відносин в Італії

  • Система фінансово-кредитних установ Італії

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА КАНАДИ

  • Регуляторна система Канади

  • Канадська корпорація страхування депозитів

  • Фінансово-кредитні інститути Канади та їх діяльність на ринку фінансових послуг країни

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН

  • Гроші та кредит СРСР в період 1917-1945 pp.

  • Грошова та кредитна системи СРСР в період 1946-1991 pp.

  • Грошово-кредитна система Російської Федерації

  • Кредитна система РФ: структура та функції

  • Асоціація кредитних організацій

  • Національне бюро кредитних історій

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ

  • Національний банк Республіки Білорусь

  • Другий рівень фінансово-кредитної системи Республіки Білорусь

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА РЕСПУБЛІКИ КАЗАХСТАН

  • Розвиток кредитної системи Казахстану

  • Національний Банк Республіки Казахстан: структура, основні завдання та функції

  • Казахська система гарантування депозитів

  • Функціонування сегментів кредитного сектору Республіки Казахстан

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

  • Національний банк Польщі: історичні аспекти, функції та організаційна структура

  • Організаційна структура центрального банку Польщі

  • Характеристика фінансово-кредитних установ Польщі

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА УГОРЩИНИ

  • Національний банк Угорщини

  • Угорська банківська асоціація

  • Діяльність Державної фінансової інспекції

  • Угорська фінансово-кредитна архітектура

  • Банківська система Угорщини

  • Система кредитно-ощадних кооперативів Угорщини

  • ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ЧЕХІЇ ТА СЛОВАЧЧИНИ

  • Розвиток грошово-кредитної системи Словаччини

  • Національна система регулювання грошово-кредитних відносин в Чеській та Словацькій Республіках

  • Національний банк Словацької Республіки

  • Діяльність банківських та небанківських фінансово-кредитних інституцій в Чеській та Словацькій Республіках

  • Другий рівень кредитної системи Словацької Республіки

  • ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК