Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ І ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (IX—XIII ст.)

Усередині сохи діяв розкладковий принцип. Розкладання податків на господарства здійснював вервний (сільський) староста. У X—XII ст. збір здійснювався в основному в натуральній формі, пізніше — частково в грошовій. На Поліссі, де були поширені борті, князь Мстислав установив збір меду із 100 осіб по дві лукни меду, а з берестян 1289 р. натуральну данину — зі 100 осіб по дві вівці.

Господарська діяльність князя. У IX—X ст. князі не мали великого господарства, основні надходження до казни забезпечувались збором данини, яка використовувалась князем і дружиною, а залишки продавали у Візантію. Проте вже з середини

X ст. князі почали розвивати власні господарства. У літописах XII ст. знаходимо факти про великі князівські посіви пшениці* вівса і проса. В одному з літописів повідомляється, що у с і верського князя Ігоря захоплено відразу 900 стогів жита. Село Ігоря являло собою величезне князівське господарство натурального типу. У Ігоря й Святослава Ольговичів були села, де велося рільниче й скотарське господарства, в яких налічувалося 4000 коней; в Ігоревому селі був хутір, князівський двір, де зберігалося багато "готовизни" (запасів) — меду, вина і тяжкого товару — заліза й міді (очевидно, для військових потреб, щоб виготовляти зброю), 700 осіб челяді, 500 берківців1 меду, 80 корчаг вина (очевидно, привезеного з Візантії в обмін на князівські хутра).

Отже, з наведених даних видно, що Київська Русь мала досить розгалужену схему поповнення казни, яка відображала існуючий соціально-економічний уклад.

Розглянемо тепер видатки.

Витрати на послів до інших держав. Київська Русь з перших етапів свого існування встановлювала економічні та дипломатичні відносини як із сусідніми державами, так і з тими, з якими вона хотіла мати вигідні їй зв'язки. До нашого часу збереглися або договори, або згадки про них часів князювання Олега, Ігоря, Володимира Великого, Володимира Мономаха. Але з найбільшим розмахом ця робота проводилась у період князювання Володимира (Великого) та Ярослава Мудрого. Володимир (Великий) неодноразово одружувався зі знатними жінками, переважно з прямими нащадками правителів зі Скандинавії, Польщі, Чехії, Болгарії, Візантії. Своїх дітей він також одружував та видавав заміж за правителів або їхніх нащадків: Ярослава (Мудрого) — з дочкою короля Швеції Олафа — Інгігердою-Іриною; Премиславу — з угорським королем Лядиславом Лисим; іншу (ім'я не збереглося) — з чеським королем Болеславом Рудим.

Ярослав Мудрий проводив виважену зовнішню політику, вступивши у дипломатичні відносини з головними імперіями середньовіччя — Германією та Візантією. З Германською імперією в 1030—1031 та 1040—1043 pp. держава обмінялась повноважними посольствами. Це знайшло подальше підтвердження в матримоніальних справах. Так, син Ярослава Святослав взяв шлюб з дочкою штаденського (саксонського) графа Леопольда Одою; Ізяслав — з родичкою імператора Генріха III Гертрудою.

Три дочки Ярослава стали королевами: Анна — французькою, Єлизавета — норвезькою, Анастасія — угорською. Сестра Ярослава — Марія-Доброніга була одружена з польським князем Казимиром, що забезпечило Київській Русі на довгі роки безпеку західного кордону. Для зняття напружених відносин, які виникли між Візантією та Київською Руссю на початку 50-х років, візантійський імператор видав свою дочку за улюбленого сина Ярослава — Всеволода, від шлюбу яких народився Володимир Мономах.

Князь Галицький Ярослав Осмомисл підтримував дипломатичні стосунки не лише з сусідами, а й із Візантією, Священною Римською Імперією.

Дарунки дружнім народам. З метою встановлення дружніх стосунків київські та інші князі Київської Русі робили дарунки іншим державам. Це було органічним доповненням до дипломатичних зв'язків. Так, Ізяслав у дарунок угорському королеві дав посуд, одіж, коней, паволоки1.

Особливий період в історії Київської Русі — це період, коли вона вимушена була платити податки монголо-татарам. Завойовники обклали Русь тяжким поголовним податковим тягарем (літературні джерела не дають можливості встановити конкретні розміри і перелік платежів).

Монголо-татарську данину мусили платити всі жителі. Це забезпечувалося проведенням регулярних переписів. Перший такий перепис населення був здійснений у Києві 1245р.У1257 і 1273 pp. був проведений перепис всього населення поневоленої Київської Русі. Крім данини, яка сплачувалася грошима, літописи називають окремі види повинностей — поставка воїнів, перевезення (ямська повинність), корм (воїнам і коням завойовників), поплужниці (значення цього слова не пояснюється ні в літописах ні в коментарях, але згідно з тлумаченням Володимира Даля — це збори грошима або хлібом з кожного плуга).

Про розміри монголо-татарської данини літописи повідомляють, що вона становила десятину зі всього населення.

Окремі князі возили в Орду данину по півгривні з сохи, що становило 80 грамів срібла.

Оплата послуг військових формувань інших народів. Послуги військових формувань оплачувались за двома напрямами — при обороні Київської держави від іноземних завойовників та при внутрішніх міжкнязівських війнах. Перший напрямок є, безперечно, виправданим, адже йшлося про незалежність держави. Як приклад можна згадати травень 1223 p., коли руськополовецька рать зустрілася із монголо-татарською на річці Калці. На жаль, другий напрямок пов'язаний з "чорними" сторінками нашої історії, коли витрачались матеріальні, фінансові й, особливо, людські ресурси на міжусобні князівські чвари для задоволення власних амбіцій. Згадаємо окремі з них.

972—979 pp. У роки князювання Ярополка в Києві його брат Володимир (Великий) у боротьбі за Київський престол найняв зі Скандинавії найманців, увійшов до Києва і обложив м. Родню, поблизу гирла р. Рось. Ось як оповідає Нестор-літописець про цю трагедію: "А Володимир увійшов до Києва й обложив Ярополка у Родні. І був у Родні жорстокий голод. Так що ходить (у народі) приповідка й до наших днів "Біда, мов у Родні". До речі, Ярополк був убитий найманцями-скандинавами.

1015 р. Коли Ярослав (Мудрий), що княжив у Новгороді, не заплатив обумовлену частку данини своєму батькові — Володимиру (Великому), останній хотів іти на сина війною. Ярослав для захисту запросив варягів, про що свідчать літописи: "Коли Володимир збирався йти проти Ярослава, — Ярослав послав за море, привів варягів, тому що боявся батька свого".

1018 р. Святополк І (Окаянний) з допомогою воїнів польського тестя і князя Болеслава захопив Київ і вигнав звідти Ярослава (Мудрого).

1019 р. Навесні Святополк з печенізькою ордою пішов знову на Київ, де зустрівся з військом Ярослава (Мудрого). Ось як описує цю битву Нестор-літописець: "На сході сонця зійшлися супротивники, і бій був жорстокий, якого ще не бувало на Русі. І, за руки хапаючи один одного, рубались і сходились тричі так, що низинами кров текла. І надвечір взяв гору Ярослав, а Святопол к побіг".

1069 р. Ізяслав І, син Ярослава Мудрого для здобуття київського престолу залучив на допомогу польське військо князя Болеслава II Сміливого.