Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ І ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (IX—XIII ст.)

ст. 26: за вбитого смерда або холопа — 5 гривень;

ст. 35: хто вкраде човна, платить господарю 30 резан за човна і 60 резан штрафу князю;

ст. 41—42: хто привів злодія, отримує 10 резан. При штрафі в 3 гривні понад це охороннику слід заплатити 15 кун, за десятину — 15 кун, а князю — 3 гривні. При штрафі в 12 гривень, той, хто привів винного, отримує з нього 70 кун, а десятнику необхідно платити 2 гривні, а князю — 10 гривень.

Зберігся мирний договір князя Ярослава Володимировича (Мудрого) з німецькими послами 1009—1014 pp., підписаний ним у Новгороді: "Якщо вб'ють купця новгородського або німецького купця, Новгород сплачує за голову 10 гривень сріблом. Якщо хто-небудь поб'є жінку чоловіка або дочку, то князю — 40 гривень старими кунами, а жінці або дочці — 40 гривень старими кунами".

Доходи від надання позик. Досліджено, що в X—XII ст. у Київській Русі існували три види кредитних відносин:

Надання "кун в рез" — позичка грошей за проценти.

"Істоє" — надання грошей на зростання під проценти.

"Настав у мед", "жито в присоп" — надання позички в натуральній формі, під певну частину натурального продукту3.

У різних редакціях "Руської правди" передбачалися такі проценти: за кілька днів, місячні, за третину року, річні.

Грошових коштів у населення було мало, а зосереджувалися вони переважно у князів, бояр, гостей і церкви. Купці користувалися більшими пільгами, ніж інші члени суспільства. Проценти були досить високі, якщо брати до уваги, що Київська Русь у фінансовому плані була ще малорозвиненим суспільством. Про конкретний розмір процентів прямо не вказується, але за окремими даними можна зробити висновок, що вони були більшими, ніж в інших європейських країнах. На основі значних процентів розвинулась у XII ст. князівсько-боярсько-єврейська спекуляція. Так, відомий випадок, коли кияни 1113 р. обурились лихварством Святополка та його наближених і після його смерті пограбували двір тисяцького Путяти та євреїв. Новий князь Володимир Мономах вимушений був для заспокоєння киян скласти "Статут про рези" (проценти), де передбачалося 20 і 40 %, які було дозволено брати за третину року; коли ж із когось хтось стягував 60 %, то боржник не повинен був "повертати вже і ста", тобто решту боргу. Такі проценти були по всій Європі.

Податкові платежі. Основою внутрішніх надходжень були різні види мита та збори, що мали податковий характер. Мито було особливим видом надходжень до казни і забезпечувалось переважно торговельною діяльністю.

Про мито із зовнішньої торгівлі свідчить багато історичних джерел. Уже в перших договорах, які були укладені з Візантією, особливо обумовлювались і регламентувались правила торгівлі з метою забезпечення надходжень до казни торговельного мита. Окремі із князів взагалі обмежували, або навіть забороняли ввіз і вивіз певних товарів з метою збільшення своїх доходів (зброя, сіль, золото, срібло). Мито здебільшого сплачувалося грошима.

Різні види мита (за місцем збору і часу) можна поділити на дві групи: заставне (збиралися до початку торгівлі та за проїзд) і торговельне.

До заставного мита належали: побережні (з плаваючих засобів, що приставали до берега), перевізні (за перевіз на паромних і човнових переправах), мостовщина (за переїзд через мости), костки (з людей, які везли вантаж, за проїзд по дорогах, що охоронялись).

До торговельного мита належали явки. Його стягували окремо з людей і окремо з товару. Стягувалося також мито за зберігання товару (гостинне). Після прийняття християнства духовенство збирало для своїх потреб своєрідне мито під час ярмарків, які влаштовувались у дні святкування храмових роковин.

Податкові платежі надходили в різних формах — данина, подать (урок, дари, оброк), поклони, корми, побори.

Данина. Розмір данини визначався в цілому для кожного племені окремо. Спочатку це була плата за захист князем їхніх земель. Данина відома у двох формах — повіз і полюддя. Повіз привозили самі платники, а полюддя збиралося князем і його дружиною. Данина була характерною ознакою платежів до казни князя в IX — початку X ст.

Подать — збірний термін, під яким розуміли уроки, дари, оброки. Уроки — будь-яка повинність, яку потрібно було виконати до певного календарного терміну. Оброки стягувалися з певного предмета.

Починаючи з кінця XI ст. об'єктом обкладання податком стає кожне господарство (дим, соха). Розмір господарства і його економічні можливості спочатку не враховувались. Потім основою обкладання стала чисельність жителів. В окремих князівствах об'єктом обкладання була земля.

У багатьох князівствах за одиницю обкладання бралася соха, що означала конкретний розмір земельного наділу, до якого приписувалось землеробське населення. При цьому враховувались якісні показники землі. Господарства, включені в соху, несли колективну відповідальність за повноту і своєчасність сплати цього виду платежу.