Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ І ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (IX—XIII ст.)

1073—1077 pp. У ці роки велась боротьба за київський престол між нащадками Ярослава Мудрого — Ізяславом та Святославом. Ці події досить детально описує М. Грушевський. Ізяслав для повернення престолу звернувся за допомогою до польського короля Болеслава II, давши йому за це великі скарби. Не отримавши допомоги через заплутану внутрішню політичну ситуацію, звертається до цісаря Генріха IV з дарунками — посудом і одягом величезної ціни. Генріх IV вів "подвійну гру" і вирядив до Святослава свого свояка Бургардта з вимогою подарунків, обіцяючи не допомагати Ізяславові. Хроніст Лямперт пише, що Бургардт привіз від Святослава Генріху IV стільки золота, срібла і дорогого одягу, що ніхто не пам'ятав, щоб коли в Німеччину привозили стільки. До речі, ці дари суттєво допомогли Генріху IV в його боротьбі проти папи Григорія VII.

1135 р. Ольговичі — Всеволод і Ігор з половцями взяли містечка Остерський і Нежитин, попалили Баруч і села, взяли багато худоби і коней, а населення було вигнане зі своїх місць.

1151 р. У травні на Перепетовому полі, де тече р. Рута, недалеко від Києва зійшлися війська Юрія Довгорукого й Ізяслава. Ось як описує цю битву літопис: "Бог і сила хреста допомогли Вячеславу, Ізяславу і Ростиславу, і вони перемогли Юрія. Половці (союзники) Юрія побігли, не пустивши жодної стріли, за ними Ольговичі, а потім Юрій з синами. Коли вони бігли через Руту, безліч дружини потонуло в Руті". Боротьба йшла за князівський київський престол.

1152 р. Київський князь Ізяслав II у союзі з угорцями розбив військо галицького князя Володимирка під Перемишлем, а трохи пізніше, залучивши чорних клобуків, — військо Ярослава, сина Володимирка, поблизу міста Теребовля.

Розглянемо тепер найбільш важливі внутрішні видатки.

Утримання збройних формувань. Обов'язковою передумовою існування держави були збройні сили. До речі, ця передумова сповна не втратила свого значення і сьогодні. Але характерною особливістю тих часів були постійні війни як за відстоювання незалежності, так і загарбницького характеру.

Київська Русь з перших етапів свого існування проводила активну військову політику: у IX—X ст. — за об'єднання племен і відсіч зовнішнім ворогам, у XI—XII ст. — міжусобні князівські війни, які, зрештою, призвели до ослаблення і втрати державності.

Один із перших зовнішніх походів русичів датується 860 p., тобто за часів Аскольда й Діра, коли вони здійснили похід на Візантію. Ось як оповідає про цей похід "Повість минулих літ": "Відправився Аскольд і Дір на греків і прийшов туди в 14-й рік царювання Михайла... Ці ж (руси) увійшли всередину Суда (бухта Золотий Ріг) і облягли Царгород двомастами кораблів". Якщо припустити, що тогочасний корабель вміщував до 20 воїнів, то військо Аскольда і Діра налічувало приблизно 4000 воїнів. Хоча це було і не дуже велике військо на той час, але для невеликого князівства це вимагало відповідних коштів.

907 р. уже Олег учинив напад на Візантійську імперію — похід, масштаби якого вражають навіть сучасних істориків. Ось як описує цей похід "Повість минулих літ": "Пішов Олег на греків (візантійців), залишивши Ігоря в Києві, взяв же з собою силу варягів і словенів, і чуді, й кривичів, і мерю, і древлян, і радомичів, і полян, і сіверян, і в'ятичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців... І з усіма цими пішов Олег на конях і в кораблях, і було кораблів числом дві тисячі"1.

У 941 р. Ігор також здійснив морський похід на Візантійську імперію. Нестор-літописець так оповідає: "Пішов Ігор походом на греків. І послали болгари звістку цареві (візантійському імператорові Роману І), що йдуть руси на Царгород — 10 тисяч кораблів". За іншими джерелами, зокрема єпископа з італійського м. Кремонта Ліупранда, який відвідав Константинополь невдовзі після Ігоревої навали, повідомляється, що руський князь мав лише 1000 суден. Навіть, якщо взяти за основу 1000 суден і орієнтовно по 20 воїнів у човні, то виявиться, що в поході брали участь 20 тис. воїнів — це було досить значним військом на той час.

Володимир Мономах за своє князювання здійснив багато походів не лише на ворогів Київської Русі, а й на супротивників княжого престолу. Літописи оповідають, що, коли він разом з чернігівцями та половцями взяв м. Менськ, "не лишили в ньому ні челядина ні скотини". Іншим разом він вісім днів бився з Олегом і половцями, не пускаючи його в Чернігів. У 1136 р. Ольговичі воювали й нищили міста й села уздовж р. Сули на Переяславщині, а в 1142 р. Ігор Ольгович в Переяславщині попалив села й жита. Як звикли князі грабувати і полонити населення, видно з того, наприклад, що сини Всеволода, закликані на допомогу у Польщу, привели з собою більше мирного, ніж ратного полону1.

Узимку 1172—1173 pp. Роман та його брати Святослав, Давид, Рюрик і Мстислав посварилися з Андрієм Боголюбським і він послав на Ростиславичів величезне на той час 18-тисячне військо, а влітку 1173 р. — ще більше військо. Боротьба точилась за київський престол.

Отже, основою могутнього князівства вважалась дружина князя, і чим більшою вона була, тим більше коштів було необхідно на її утримання — озброєння, харчування, витрати на походи, спорядження, оплату служби дружинників, винагороди. Ось як описується в літописах лише одна примха дружинників князя Володимира Святославича (Великого), щоправда, за легендою: "Горе головам нашим: дав він нам їсти дерев'яними ложками, а не срібними". Почувши про це, Володимир звелів викувати срібні ложки, мовивши так: "Сріблом і золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду і срібло, і золото, як мій дід і батько мій з дружиною дошукувались золота і срібла".

Будівництво поселень і споруд. Київські та інші князі Київської Русі значну увагу приділяли розбудові своїх володінь. Ця діяльність була багатогранною і часом досить масштабною. Основні напрями цієї діяльності:

1. Будівництво нових міст.

2. Будівництво транспортних сполучень — доріг, мостів, пристаней.

3. Будівництво військових укріплень.

4. Розбудова власних сіл, дворищ, інших об'єктів господарської діяльності.

5. Будівництво власного княжого терема з дворищем.

6. Будівництво об'єктів соціально-культурного призначення — церков, монастирів, торжку тощо.