Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ БЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В ОКРЕМИХ ДЕРЖАВАХ

Жак Кер у 1450 p., незважаючи на свої попередні заслуги, залишився без своїх маєтків, кораблів, предметів домашнього вжитку. Винесений смертний вирок був замінений на довічне тюремне ув'язнення.

Бон-де-Санблянсей у 1522 р., уже будучи людиною в літах, користувався прихильністю короля Франціска І, який навіть називав його своїм батьком, але, коли стосовно нього виникла підозра, він був повішений, хоча прямих доказів його вини не знайшли. Бон-де-Санблянсея судили дві комісії, що перебували під впливом принцеси Ангулемської та канцлера Дюпра, які бажали помститися. Але незаперечним фактом було те, що, перебуваючи на посаді відповідального фінансового чиновника, він нажив досить значний статок.

Був період, коли за справу контролю за фінансовими ресурсами брались палати правосуддя, які судили єретиків. Найвідоміша з них, утворена в 1716 р. після смерті короля Людовіка XIV, запросила на суд усіх багатих фінансистів країни. Для отримання даних про доходи і статок багатих людей комісія заохочувала наклепи, пропонувала інформаторам частку від віднайденої суми.

Ці непристойні заходи дозволили виявити 219 млн ліврів незаконних збагачень серед 4400 осіб. Але більшість з них так і не зробила необхідних відрахувань до казни, скориставшись продажністю придворних чиновників. Отже, майже до середини XVIH ст. справжній фінансовий контроль замінявся репресивними заходами.

Такий самий підхід простежується і за часів Революції. За обвинувальним вироком Фук'є-Тенвіля, при винесенні якого не бралися до уваги пояснення підсудних, виступи адвокатів, революційний трибунал тут же на засіданні визнали головних відкупщиків винними індивідуально і колективно у підробці документів, незаконному зберіганні, марнотратстві казенних коштів, недоїмці тощо. Без будь-яко-го слідства їм було винесено смертний вирок, і в той самий день — 8 травня 1784 р. — 28 головних відкупщиків були повішені.

Серед головних відкупщиків, відправлених на ешафот, був також і знаменитий хімік Лавуазье.

А всього ж, як свідчать дані загальної доповіді сенату про бюджет 11 липня 1889 p., від часів Філіппа Красивого на момент доповіді 37 міністрів та інших фінансових чиновників були страчені через колесування, повішені, обезголовлені або заслані на довічне ув'язнення, або зазнали усіляких тортур.

Специфічні риси бюджетної системи, за Г. Жезом, на початку XX ст.1:

Бюджет, який включає дохідну і видаткові частини, щорічно затверджується парламентом. Цей юридичний акт включає для всіх постійних видатків дозвіл здійснювати їх оплату, для окремих видатків — дозвіл на їх здійснення (engager) і дозвіл на встановлення та стягнення всіх податків.

Бюджет затверджується на один рік. Ця особливість французького бюджету досить активно обговорювалась тоді, коли мова йшла про довготермінові програми. В окремих ситуаціях знаходили компроміс. Так, ст. 71 від 29 березня 1912 р. про морську програму передбачала, що протягом ряду років, коли реалізовувалась ця програма, в бюджет щорічно обов'язково включалась частина передбачених видатків.

Наявність окремих законів, виконання яких з фінансового погляду має забезпечуватись щорічними видатками в обумовлених сумах. Як приклад можна навести Закон від 13 березня 1875 р. "Про встановлення кадрового і наявного складу армії", де передбачалося: "Нормальний склад армії в мирний час є величиною, нижче якої не може опуститись чисельність фактичних щорічних призовників. Нормальний склад армії є основою для щорічних бюджетних обчислень, він може бути змінений лише шляхом прийняття загального закону, який залежить від фінансових законів"1.

4. Здійснення фактичних виплат, згідно з законом про бюджет, можливе лише за умови відкриття кредиту. Так, закон від 15 травня 1850 р. передбачає "За відсутності попередньо відкритого згідно з законом кредиту не можуть бути здійснені будь-які видатки і не може бути здійснена їх оплата. Будь-які безкредитні видатки, або ж та частина, яка перевищує кредит, мають бути покладені на відповідальність міністра, який порушив закон"2.

Отже, французька система характеризується більшою деталізацією реалізації основного фінансового закону. В сучасній українській практиці і відповідному законодавстві прослідковуються певні ознаки французької системи.

Становлення бюджетних відносин у Франції є досить повчальним і для сучасних умов України. Можна провести відповідні паралелі, зробити необхідні висновки й уникнути негативних дій, урахувавши сучасні конкретні обставини.

2.3. Становлення бюджетних відносин у Сполучених Штатах Америки

Сполучені Штати Америки у боротьбі за свою незалежність від Англії пройшли досить тернистий шлях, і важливу роль тут відіграли бюджетні відносини.

До 1765 р. північноамериканська колонія, яка була в підпорядкуванні Англії, самостійно встановлювала внутрішні податки і будь-яких відрахувань Англії не здійснювала. Але англійський парламент вирішив підтвердити свою зверхність над цією колонією: 8 березня 1765 р. він установив для колонії гербовий збір на користь Англії і доручив це робити американським агентам. Спочатку все було спокійно, але Віргінські збори з ініціативи їх члена Патріка Генрі запротестували, посилаючись на відсутність представників колонії в англійському парламенті. Цей протест був підтриманий іншими частинами колонії, і в жовтні 1765 p. їхні представники зібрались у Нью-Йорку й оголосили: "Оскільки будь-який податок, який ми платимо короні (Англії) є вільний дар народу, то нерозумно і ганебно, тим паче всупереч Конституції, чинить парламент Англії, коли хоче дарувати його Величності (королю Англії) майно колоністів".

Отже, Америка використала проти Англії ту саму зброю, якою сторіччя тому скористалась Англія проти свого короля, щоб відстояти власні вольності. Зважаючи на досить жорсткі позиції колонії, англійський парламент 5 березня 1766 р. скасував закон про гербовий збір, але все-таки, прагнучи підтвердити свою зверхність, 29 червня 1767 р. були встановлені нові податки від колонії на користь Англії, якими обкладались скло віконне, папір, фарби і чай. Загальна сума від цих податків була незначною — близько мільйона франків. Тому йшлося не про матеріальну вигоду, а про принцип зверхності. Це знову викликало протести по всій колонії. Дж. Вашингтон відзначав: "Про що йде мова, про що ми дискутуємо? Про платіж у вигляді податку в 6 сольдів з фунта чаю? Ні! Ми опротестовуємо тільки право".

Колоніальні збори з ініціативи Віргінського парламенту ухвалили рішення не використовувати в ужитку англійських товарів. Цю ініціативу досить активно підтримало жіноче населення, яке відмовлялось від предметів дамського туалету, вироблених в Англії: В англійському парламенті поширювалась думка, що не можна стягувати податки з колонії без згоди її представників і, нарешті, в березні 1770 р. цей закон був частково скасований, залишився тільки податок на чай. Загальна сума річного податку була незначною — 300 тис. франків, тобто знову-таки керувалися бажанням зберегти принцип зверхності. Але саме такий підхід викликав нову хвилю невдоволень, і лунали голоси за незалежність.

У Бостоні відбулися збройні сутички, кораблі індійської колонії були пограбовані і привезений чай було викинуто в море. Ось як описує події, пов'язані з податком на чай історик Рейналь: "Власники пароплавів відмовляються приймати цей продукт. Торговці, яким він адресований, — не беруть. Тут оголошують зрадником Батьківщини кожного, хто його продає. Так само чинять з тими, хто його зберігає. Багато територій урочисто відмовляються від вживання цього напою. Більшість людей спалює залишки. Індійська компанія втратила всі свої запаси, які були викинуті в море або згнили в крамницях. Американська митниця дала Англії в 1772 р. лише 2125 франків".