4.1. Методологічні засади етичного дослідження
Знайомство з основними напрямками, школами, вченнями філософів-моралістів є необхідним, оскільки історія етичної думки є найбільш глибинним шаром історії людства. Прилучання до етичного знання дозволяє не лише задовольняти свій пізнавальний інтерес, але й збагатити свій життєвий досвід, розвинути моральну рефлексію, замислитися над сенсом свого власного життя.
Методологічною засадою аналізу етичних вчень в їх історичній ретроспективі є принцип конкретно-історичного підходу. Такий принцип вимагає врахування всіх обставин, в умовах яких зароджуються етичні вчення або моральні доктрини. Однак слід враховувати й те, що деякі етичні вчення існували невеликий проміжок часу, а деякі - тисячі років. Отже, всебічний аналіз напрямків розвитку етичної думки передбачає дослідження їх генезису, розвитку та еволюції.
Огляд сучасної спеціалізованої літератури, в якій представлено історію етичних вчень, засвідчує наявність певних альтернатив, що визначаються дослідницькими завданнями. Дескриптивно-описовий підхід у дослідженні історії етики надає можливість розглянути етичні погляди різних філософів, виявити специфіку філософсько-етичних міркувань у різні історичні епохи та у межах різних культурних традицій. Так, можна рухатись від розгляду генезису та оформлення філософсько-етичного світогляду Давнього світу (Давня Індія, Давній Китай, Давня Греція) через античну етику чесноти та середньовічну етику Закону до новочасової етики особистості та сучасної етики інтерсуб'єктивності. Оскільки перед дослідником відкривається багатий теоретичний матеріал, його аналіз неминуче буде наражатися на проблему адекватності реконструкції філософсько-етичних традицій. Така проблема витікає із самої специфіки предмету філософської етики - мораллю, яка пов'язана із суб'єктністю людини, її здатністю до розумної та відповідальної поведінки. Це означає, що у порівнянні з точними науками природничого зразка етика завжди є суб'єктивною, а дослідник-етик ще до початку свого дослідження вже знаходиться у межах певної соціокультурної та інтелектуальної традиції, має свою систему цінностей і переконань (останні можуть проявлятися у різних формах - від крайньої фанатичності до нігілізму). Будь-яке вчення про мораль опосередковане не лише власною біографією мислителя, але й характером його виховання, соціальним середовищем, в якому він жив, звичаями тієї соціальної групи, до якої належав. І зрозуміло, це таїть в собі небезпеку однобічності, перекручення або догматизації з абсолютизацією деяких принципів - "соціологізму", "раціоналізму", "емотивізму" та ін.
Розглядаючи етичні вчення філософів будь-то Античності чи Модерну, слід пам'ятати й про те, що вони не є прямим віддзеркаленням відповідним їхньому часу моральнісних відносин та звичаїв. Наприклад, в Давній Греції було створено гедоністичну теорію, хоча сама практика життєдіяльності в цілому не була такою. Та навпаки, наприкінці існування Римської імперії така життєва основа створилася, але в теорії відбувся крен до етичного ригоризму стоїків.
Кожна конкретна спроба вибудувати нову, кращу систему моралі є результатом розмислів конкретного мислителя. Але вона не є автономною, оскільки спирається на теоретичні розвідки попередніх мислителів, чи відштовхується від них. Власне етика як вчення про вище благо та етичні чесноти виникає завдяки Аристотелю, який будує своє вчення через критику Платонівських поглядів. Та й в подальшому історія етики засвідчує багато прикладів опозиційних вчень, які зростають на тлі гострої боротьби та зіткненні протилежних позицій. Отже, вибудувати об'єктивну, несуперечливу, послідовну історію пізнання моралі з високим ступенем деталізації та конкретизації матеріалу просто не уявляється можливим.
Іншим способом етичного дослідження може виступати підхід проблемного аналізу. Етика як самостійна філософська наука бере свій початок із постановки питання "як правильно жити?", і протягом століть не вщухають спори щодо відповіді на нього. При цьому важливим є те, що сам зміст моралі не підлягає сумнівам, виникають розбіжності у зв'язку із тим, для чого і чому необхідно бути моральнім. Вирішення цього питання в історії етики конкретизувалося низкою інших проблем: визначення морального ідеалу; з'ясовування співвідношення щастя та чесноти; знаходження критеріїв оцінювання морального вчинку; пошуку джерела моралі та моральної нормативності; пояснення засад моральної діяльності; з'ясування ролі розуму та почуттів в моральній мотивації; обґрунтування універсальної та партикулярної ціннісної значущості вимог моралі, тлумачення морального авторитету та суб'єкту моральнісного вдосконалення. Розглядаючи ці окремі проблеми, дослідник стикається з наявністю різних варіантів нормативних етичних програм, які не лише пропонують альтернативи у розв'язанні цих проблем, але й в кінцевому стані являють собою способи обґрунтування моралі. При цьому обґрунтування моралі є не просто доведенням необхідності виконання моральних вимог, але й поясненням того, чому кожний індивід є зацікавленим у тому, щоб бути моральнісним, і навіть сам бажає бути моральнісним.
Одним із способів здійснення проблемного аналізу може бути виокремлення із всього багатоманіття етичних вчень певної кількості типів концепцій та теорій на засадах спільного критерію. Така типологізація надає можливість побачити та порівняти різні способи теоретичного пояснення й обґрунтування моралі, а також і різні нормативні висновки із їхніх вчень. Застосовуючи метод типологізації етичних вчень, можна побачити їхнє теоретичне різноманіття. При такому підході розкривається внутрішнє багатство, гострота ідейної полеміки, оригінальність теоретичних пошуків в етиці. Типології етичних вчень дозволяють систематизувати історію етики, узагальнити напрями її теоретичних пошуків та нормативних приписів. Але слід пам'ятати й те, що як будь-яка інша спроба узагальнення матеріалу, такий метод схематизує історико-етичний процес і фіксує лише основні тенденції.
Спираючись на розроблені в етичній літературі типології різних дослідників (В. Вунд, Е. Фромм, Дж. Мур, А. Швейцер, М. Шелер; О. Г. Дробницький, Р. Г.Апресян, А. А. Гусейнов, А. В. Разін та ін.) всі етичні вчення можна умовно поділити на два напрямки обґрунтування моралі: емпіричну та метафізичну етику.
Емпірична етика виводить мораль з емпіричної (природної або соціальної) реальності. Заперечуючи божественне обґрунтування моралі, представники емпіричного напрямку стверджують земне джерело норм та ідеалів, співвідносять їх з практичними інтересами людей, особливостями їхнього способу життя. Правильна поведінка людини пов'язується з дотриманням принципів моралі, які мають емпіричне походження, і сам досвід існування конкретної людини засвідчує їх правильність. В досвіді свого існування люди фіксують, що в певних ситуаціях для досягнення конкретної мети слід поводитися відповідним чином, а результат узагальнення того, що є правильним, знаходить свій вираз в нормах, правилах, законах. Мораль мислиться як продовження природних і соціальних характеристик людини, а її призначення полягає у тому, щоб надавати сенс індивідуальним прагненням, потребам, інтересам. Представники емпіричних шкіл орієнтували свої вчення на можливість досягнення людиною моральнісної висоти в її конкретному, реально-земному житті. Звідси мораль являє собою перспективу розвитку, є одним із способів самоздійснення людини, яка призвана бути "моральною людиною".
Метафізична етика розглядає мораль в її цілісності та самоцінності незалежно від емпіричної дійсності, як напередзадану людині. Мораль пояснюється як така, що існує до будь-якого емпіричного досвіду та є тією силою, що творить людський досвід. Життєдіяльність стає можливою саме унаслідок існування моральних принципів Нормативний припис правильного способу життя вибудовуються на засадах абстрактної, апріорної моралі. Звідси мораль мислиться як така, що має властивості безумовності, автономності, абсолютності, універсальності, пріоритетності по відношенню до будь-яких інших велінь та цінностей. Правильне та гідне життя пов'язується із шляхом вдосконалення особистості, яке мислиться як самопримус, самодисциплінування, обмеження нахилів та інтересів, як трансценденція1, вихід за соціально-природні межі живої людини. Основне завдання представники цього напряму вбачають в обґрунтуванні необхідності, розумності моральних вимог та в пошуку ефективних дисциплінарно-виховних процедур для їхнього засвоєння індивідами. Таким чином реальна людина призвана "піднятися" до рівня моральних абстракцій, постати "людиною моралі", яка керується імперативами належного. В яскравій формі це знаходить свій вираз в етиці І.Канта: "можеш, тому що мусиш". Але така мораль часто постає вищою за реальні можливості звичайної людини. Моральний ідеал не знаходить свого втілення в житті, його реалізація залишається лише надією або переноситься в потойбічний світ. Зворотнім боком такого способу обґрунтування моралі можуть бути крайнощі, які знаходять свій вираз у догматизмі, ригоризмі, педантизмі, формалізмі .
Протиставляючи емпіричну та метафізичну етики як два напрями пояснення моралі, можна виявити їхню етико-нормативну специфіку:
- Емпірична етика є телеологічною етикою благ та цілей, оскільки вона визначає мету людського існування та шукає відповідні засоби для її досягнення. При цьому мораль пов'язується із системою цінностей, що задає напрям для самореалізації індивідів. Метафізична етика є деонтологічною етикою внутрішніх намірів та мотивів, які знаходять свій вираз в уявленні про обов'язок та належне. Відповідно деонтологічна етика пов'язує мораль із системою норм та правил.
- Емпірична етика є консеквенціальною етикою, оскільки в оцінці поведінки визначальним для неї є результат - реалізація мети в реальній життєдіяльності. Метафізична етика є етикою переконання, оскільки в оцінці вчинків визначальним для неї є чистота моральнісних мотивів безвідносно до яких результатів вони призведуть. В такому сенсі в оцінці поведінки для емпіричної етики важливим є кількісний вимір цілей та засобів. Для метафізичної етики принципово важливою є якість вчинків.
- Емпірична етика здійснює декларування моральнісної позиції за допомогою оцінок, які виражають схвалення чи засудження. Метафізична етика засвідчує моральнісну позицію через імперативи, що мають вираз належностей (приписів, зобов'язань, велінь, вимог) та заборон.
- Емпірична етика є матеріальною, оскільки розглядає зміст моралі як її ціннісну предметність крізь призму понять "добро", "зло", "чеснота", "порок", "справедливе", "правильне" та ін.. Така предметність пов'язується із самоцінністю всіх особистостей, прагненням до підтримки миру, солідарності та взаємодопомоги. Метафізична етика є формальною, оскільки розглядає мораль з точку зору її формальних характеристик, а саме безумовних та всезагальних норм, що формують вчинок, який сповнюється конкретним змістом в залежності від обставин його здійснення.
- Емпірична етика стверджує моральну особистість як людину чуттєву, що осмислює себе через моральне відношення до інших, у сприянні благу іншого. Метафізична етика стверджує моральну особистість як людину духовну та розумну, що осмислює інших через саморефлексію, перебуваючи в постійному процесі самовдосконалення.
- Емпірична етика розглядає "зовнішню" поведінку людини, орієнтуючи її на зміну свого положення в світі. Метафізична етика зосереджується на "внутрішньому" ставленні людини до дійсності, орієнтуючи її на зміну її відношення до світу.
- Емпірична етика в більшості своїх шкіл є партикулярною1, оскільки ґрунтується на усталеній системі етичних цінностей певного конкретного соціокультурного середовища. А так, нею заперечується всезагальність та універсальність моралі та стверджується, що моральні норми та спеціальні обов'язки можуть мати обов'язкове значення лише для локального кола суб'єктів, а аналіз вчинків повинен враховувати всі обставини його здійснення. Метафізична етика є абсолютистською, універсальною, оскільки виходить із того, що однією із найважливіших характеристик моралі є її універсальність та загальнообов'язковість. Це означає, що моральні вимоги мають узагальнений, світоглядний характер, а моральна регуляція має всепроникливий та всеохоплюючий характер. Така універсальність моралі проявляється у безпристрасності, рівному відношенні до всіх людей, незалежності від часових та культурних чинників.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Етика. Естетика» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 4. ТИПОЛОГІЇ ЕТИЧНИХ ВЧЕНЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.