Розділ «8.3. Екологічна естетика та естетичне виховання»

Етика. Естетика

Екологічна естетика (від грец. - будинок, житло, місцеперебування) - відносно молоде явище у вітчизняному науковому житті. Втім, у західній естетиці і філософії цей напрям сьогодні займає провідні позиції. Серед його основних питань - поняття естетичної цінності природи, дослідження навколишнього середовища як естетичного об'єкта. На останніх міжнародних естетичних конгресах теми екологічної естетики були центральними для обговорення.

Екологічна естетика - це галузь міжнаукових досліджень, що зосереджується навколо проблем взаємовідношення людини і оточуючого середовища з точки зору естетичної цінності і естетичної оцінки.

Про високий рівень інтересу до екологічної естетики, естетики навколишнього середовища, "естетики за межами мистецтва", свідчить той факт, що XIII Міжнародний Конгрес з естетики, що проходив у Фінляндії (1995 p.), був цілком присвячений цій темі. У Росії тема екологічної естетики є пріоритетним напрямом дослідження кафедри естетики і філософії культури СПбДУ, на базі якої було проведено масштабну наукову конференцію "Екологія культури і чуттєвості" (2012 p.), де тема екологічної естетики була центральною проблематикою.

Основними теоретиками екологічної естетики на сьогодні є: А. Берлеант (СІЛА), А. Карлсон (Канада), Ю. Сайто (СІЛА), Ю. Сепанмаа (Фінляндія). З поміж усіх виділяється постать фінського філософа і еколога Ю. Сепанмаа, що здійснив систематизацію і аналіз численних здобутків в області екологічної естетики у роботі "Краса навколишнього середовища" (1993 p.). У Росії дану тематику досліджують Т. Акіндінова, Н. Голік, К. Долгов, Т. Любімова, Н. Маньковська, В. Прозерський, І. Смольянінов, П. Тищенко. Протягом останніх п'яти років у фахових виданнях України з'явилися ґрунтовні публікації, присвячені проблематиці екологічної естетики, зокрема Л.Ляшко та М.Яковенко, що свідчить про зростаючий інтерес до екологічної естетики у Україні. Серед українських дослідників естетики навколишнього середовища варто відзначити діяльність В.Борейко, директора Київського еколого-культурного центру, який першим у Україні уклав навчальну програму з екологічної естетики для шкіл (2012 p.). Російський філософ В. Прозерський здійснив детальний науковий огляд літератури з екологічної естетики, на результати якого ми будемо постійно посилатися у нашому розділі.

Історія формування екологічної естетики починається з філософського аналізу краси природи і йде своїм корінням у XVIII століття, коли у англійській (Шефтсбері, Хатчесон, Бьорк, Хоум, Алісон) і німецької (Кант, Шіллер, Гете) естетиці були створені трактати про сутність природної краси, про специфіку естетичного ставлення до природи, де основна увага приділялася трьом естетичним категоріям: прекрасного, піднесеного і живописного (picturesque). Слід зазначити, що у філософії цього періоду (як і надалі), ми не знайдемо одностайного розуміння того, що визначається терміном "природа", який ніс досить багатозначні конотації - це і ландшафтні парки та сади, і "дика", "вільна" природа. Значний вплив на розробку понять піднесеного і живописного у природі відіграв розвиток ландшафтного дизайну, ландшафтної естетики і флористики, популярних у XVIII столітті. Цей інтерес можна спостерігати у літературі і живописі, де наводяться естетизовані образи пейзажу, наприклад у сентименталізмі. У наступному столітті цю традицію підхопили романтики (філософи Емерсон, Topo, художній критик Рьоскін, вчені-географи та природознавці Марш і Мур). У Росії глибокий філософський трактат про красу природи був написаний у XIX столітті B.C. Соловйовим.

Саме поняття "екологічної естетики" з'явилося лише у другій половині XX ст.. До початку XX століття західноєвропейська і американська естетика існувала у формі філософії мистецтва. Увага до естетичних цінностей природи після тривалої перерви виникла знову разом із загостреним інтересом до навколишнього середовища через наростання екологічної кризи. А.Берлеант зазначив, що людський досвід завжди історично і культурно обумовлений, отже і оточуюче середовище є втіленням історії і культури. Екологічна естетика виходить з того, що світ людини є частиною природи, а ландшафт - світом людини.

Так як не існує єдиної теоретичної концепції екологічної естетики, тому і не існує узгодженого категоріально-понятійного апарату даного напрямку знання. У науковому обігу зустрічаються різні трансформації екологічної естетики: "естетика довкілля", "естетика навколишнього середовища", "естетика природи", "екоестетика", "естетична екологія" та інші. У вітчизняній та російській традиції, яка вже склалася, дана проблематика об'єднується під загальною назвою "екологічна естетика".

Перший етап екологічної естетики у англомовних країнах носив емпіричний характер. Відродилася естетична категорія "живописного" (picturesque), яка була популярною у кінці XVIII- початку XIX століття, але потім була забута. Спочатку увага естетики зосереджувалася на тих куточках природи, які справляли найбільш сильне естетичне враження на глядача.

Надалі такий "вузький" підхід до природи був розкритикований, бо за його межами залишалася левова частка багатства природного оточення людини. Одночасно підкреслювалося, що естетичне не зводиться до краси, а включає у себе багато інших цінностей, що узагальнює поняття "естетично виразного". Поступово кругозір дослідників розширювався і поширився на всю природу. Висувалися концепції захисту природи від втручання в неї людини, бо вважалося, що тільки "чиста", "незаймана" природа естетична, тоді як ландшафт зі слідами впливу на нього цивілізації втрачає свою привабливість. Ця ідея не так вже нова, її висували у XIX столітті географ Дж.Марш і геолог Д.Мур. Вже тоді вони висловлювали турботу про порятунок природи від впливу на неї цивілізації, вбачаючи у цьому процесі тільки одну сторону - негативну.

Але цивілізація не лише заподіює шкоду природі, а й несе з собою і позитивне, наприклад виникнення мистецтва як природно-художньої цілісності (японський сад, балет на лоні природи, паркова скульптура, еко-арт, еко-дизайн, флористика, лендарт тощо). Показовим у цьому плані є проект Аматціемс - "Місто сонця" (місто Цесіс, Латвія). "Місто сонця" являє собою унікальне, самобутнє і нетипове селище, подібного якому немає не лише у Латвії, а й у всій Європі. Головна ідея Аматціемса полягає в тому, щоб запропонувати сучасній людині відповідний сьогоднішнім вимогам комфортний життєвий простір з високими стандартами якості життя в унікальній сільській місцевості з повним зануренням у природу. Мешканці оснащеного всіма сучасними інженерними комунікаціями селища насолоджуються чарами природи в умовах звичного для міста комфорту. Триповерхові будинки з екологічно чистих матеріалів побудовані з урахуванням рельєфу місцевості так, що з вікон кожного окремого будинку не видно інші будинки. Всі будинки оснащені центральною каналізацією (прокладеною спецтехнікою під корінням сосен і ялин), високошвидкісним інтернетом, електроенергією, у кожному будинку є геотермальний тепловий насос зі свердловиною 90-100м, що перетворює енергію землі у теплоенергію. II достатньо для обігріву будинку та підігріву гарячої води, і лише у люті зимові дні потрібно розпалити камін. На території немає парканів, приватний життєвий простір кожного забезпечено дбайливо і продумано створеним рельєфом, насадженнями і ставками. Завдяки відсутності огорож жителі селища можуть спостерігати за вільно гуляючими козулями, лисицями, птахами та іншими лісовими тваринами. Казкові види на озера, пагорби, луки і ліси створюють відчуття спокою і тиші. Багато відомих архітекторів вже визнали Аматціемс пам'ятником культури майбутнього.

Прихильники автономності природи утворили так званий "позитивний напрямок" у естетиці, який вчить цінувати не тільки "красу природи", а всю її в цілому, не розділяючи на прекрасну і потворну. "Позитивний напрямок" у екологічній естетиці, маючи емпіричну спрямованість, зближувалися з інвайроменталістською психологією та екологічною етикою. За відсутність у нього концептуального стрижня і витікаючий звідси "теоретичний вакуум" він зазнав критики з боку філософської екологічної естетики, що прийшла у науку трохи пізніше і представлена роботами канадського професора філософії і дослідника екологічної естетики А. Карлсона. На його думку, екологічна естетика суттєво розширює межі традиційної філософської естетики, адже вона включає у себе досвід естетичного сприйняття людиною природи (від "дикої" природи до творів традиційного мистецтва, від пустель до офісних двориків, від унікальних об'єктів до типових і буденних) та практичну діяльність щодо оформлення і оцінки об'єктів навколишнього середовища. Екологічна естетика стає естетикою повсякденного життя.

Розробка екологічної естетики з найбільшою інтенсивністю ведеться у двох країнах: США і Фінляндії. У сучасній американській і фінській літературі з екологічної естетики, на думку В.Прозерського можна виділити два напрями: а) філософський підхід до естетики природи; б) естетику повсякденності, яку іноді називають "соціальною естетикою".

Поштовхом до філософсько-естетичного дослідження природи багато дослідників вважають публікацію в 1966 році статті Р. Хепберна "Сучасна естетика і зневага красою природи", у якій автор критикував сучасну йому естетику за обмеження своєї проблематики тільки питаннями мистецтва і наполягав на тому, що серйозний естетичний досвід набувається не лише у спілкуванні з мистецтвом, а й у взаємодії з природою.

Сучасна американська естетика середовища розділилася на два основних напрямки, що мають різні методологічні бази, - когнітивістський і нонкогнітивістський. Існують також і проміжні позиції, але більшість дослідників, які заявляють про свою незалежність, все ж тяжіють до одного чи іншого з цих полюсів (С. Кемаль, І. Гаскель "Ландшафт, природна краса і мистецтво" (1993 р.), Ю. Сепанмаа "Реальне конструювання світу: підґрунтя і практика екологічної естетики" (1997 р.), А. Берлеант і А. Карлсон "Естетика оточуючого середовища" (2007 р.), А. Берлеант "Навколишнє середовище і мистецтво: перспективи екологічної естетики" (2002 р.) та інші).

Звернемося спочатку до когнітивістськой позиції. У якості свого кредо прихильники когнітивістики взяли заклик дослідниці інвайронменталізму, японки за походженням, Юріко Сайто (США): "розмовляти з природою на її власній мові". З цього положення випливає, що розуміння естетичних якостей природи можливе тільки при наявності певних знань про неї. Говорячи про естетичне сприйняття природного середовища, когнітивісти проводять аналогію зі сприйняттям мистецтва. Для того, щоб адекватно сприйняти художній твір, крім емоційної сприйнятливості, потрібно володіти знаннями історії мистецтва, розуміти особливості різних стилів, епохи, у якій воно було створено. Так, наприклад, для того, щоб оцінити художні достоїнства "Чорного квадрату" Малевича, ми повинні знати які естетико-художні принципи супрематизму визначили його стиль, як ця картина вписується у світову історію мистецтва. Отже, естетичне сприйняття природи, як і мистецтва, буде повноцінним лише тоді, коли глядач буде мати необхідний досвід для сприйняття, буде володіти "мовою природи". Серед необхідних наук, що сприяють розумінню природи, є геологія, біологія і екологія. Крім того, треба мати на увазі, що на сприйняття природи накладається культурна традиція, яка створює комплементарне або альтернативне доповнення наукових знань. Це можуть бути місцеві вірування і традиції, фольклор, релігійні і міфологічні сюжети (Ю. Сайто). Така інформація може бути додатком, або альтернативою до наукового знання.

Критика, якій піддають когнітивістський підхід його супротивники, в основному зводиться до звинувачень у зайвому інтелектуалізмі, елітаризмі і ригоризмі, надмірній раціоналізації естетичної оцінки бо не можна вимагати від всіх знання природничих наук, хоча всі люди мають право естетично милуватися красою природи.

На відміну від нонкогнітивних підходів, які наголошують на негайній сенсорній і почуттєвій реакції на навколишнє середовище, когнітивні підходи пропонують більш складний спосіб встановлення естетичної оцінки світу в цілому.

У нонкогнітивістському підході увага зосереджується на емоційній складовій естетичного досвіду. Основу нонкогнітівістской естетики становить естетика залученості (взаємності), або ангажованості (engagement), пропагандистом якої виступає Арнольд Берлеант. Основними об'єктами природи у цьому напрямі виступають грандіозні, великомасштабні пам'ятки природи, які є визнаними туристичними об'єктами: Гранд-Каньйон, Великий бар'єрний риф, Джомолунгма, полярне сяйво, водоспад Вікторія, вулкан Партікутінгора, гора Фудзі, вулкан Тамбора тощо. Ці грандіозні природні дива світу потужно впливають на відчуття людей і поглинають їх як невід'ємні частини себе. У цьому підході акцент робиться на тому, що естетичне сприйняття середовища ведеться реципієнтом зсередини самого середовища. Будь-який організм, у тому числі і соціальний, живе у безпосередньому континуумі зі своїм середовищем. Уявлення про середовище як про фізичній простір, механічно заповнений артефактами і людьми, пропонується замінити на вчення про нерозривний зв'язок людини із середовищем. А.Берлеант у своїх численних працях зазначає, що "естетика споглядання" має поступитися місцем "естетиці залученості". Людина є безпосереднім учасником процесів, що відбуваються у середовищі, природне середовище є продовженням нас самих, ми є активними співучасниками природи, адже людська діяльність організує навколишню реальність. Ми не можемо дистанціювати своє тіло від середовища, так як воно обволікає нас, сенсорно впливає на всі наші органи чуття.

Екологічна естетика А.Берлеанта дистанціюється від класичної естетики. Остання була заснована на тому, що її апарат склався на базі сприймання художніх творів, що представляють собою гармонійні, дистанційовані від спостерігача об'єкти. Дійсно, твір мистецтва - це артефакт, який несе на собі печатку руки свого творця, у ньому відбилися також історичні риси, властиві його епосі, її стильові коди. Але у естетики, що має справу з природним середовищем, нічого цього нема. У навколишньому середовищі нема рами, що відмежовує художній простір від не художнього. Правда, цей момент може бути компенсований тим, що естетичний суб'єкт сам "накладає" рамку на споглядання, обрамляє його "лаштунками", взятими з тієї ж природи. Але тоді виникає нова проблема. Чи є бачення природи, сформоване мистецтвом, автентичним для сприйняття її справжнього естетичного вигляду? Або тут ми як і раніше шукаємо естетичний об'єкт, відгорожуючи його від решти природи? Дійсно, у випадку такого сприйняття природи увага фіксується лише на "сценічних" ділянках, що нагадують живописні полотна, бачені раніше у музеях.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Етика. Естетика» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „8.3. Екологічна естетика та естетичне виховання“ на сторінці 1. Приємного читання.