Розділ «1.3. Постнекласична естетика»

Соціокультурні засади

Виникнення постіндустріального суспільства переорієнтовує цивілізацію з виробництва речей на створення знань та послуг (до яких відносять сферу держави, армію, право, фінанси, транспорт, зв'язок, охорону здоров'я, освіти, науки, культури, Інтернет). Така ситуація відповідає розчиненню речі в інтенсивності інформаційного обміну. Релятивізація речі, яка втрачає очевидність свого існування, полягає якраз у тому, що в умовах тотальної віртуалізації культури вона поглинається образами, що її представляють (наприклад, реклама витісняє саму річ).

Відбувається зміна якості життя: в "суспільстві споживання" (Е. Фромм) вже не важка, нудна праця, а розваги стають метою "турботи про себе" (М. Фуко) для людини. Перспектива існування людини проявляється у тому, що вона знову стає, певною мірою, головною метою творчості (дизайн одягу, тіла, середовища, іміджмейкерство стають технікою моделювання естетичних параметрів самої людини). Речові сили людини із зовнішніх предметів стають суб'єктивними здатностями і можливостями самої людини, вважає російський дослідник Г. Батіщев. В цьому аспекті стає зрозумілим великий інтерес до освітніх та культурних стратегій формування суспільства, зокрема до проблем естетичного виховання та естетичних параметрів становлення особистості.

Співвідношення естетичного і художнього

Форма творчості

Соціальна структура художнього поля

Геніальний митець як актор творчості некласичної естетики відмовлявся відображувати реальність і маніфестував естетику самовираження суб'єкту. Тим самим зв'язок об'єкту зображення і суб'єкту творчості поступово був остаточно розірваний. Постнекласична естетика іде ще далі. Вона передбачає не лише тотальну руйнацію суб'єкт-об'єктної опозиції, але й повне знищення її складових. Постулюється "смерть суб'єкта" (М. Фуко), "смерть автора" (Р. Барт), оскільки представники естетики Постмодернізму бачать, що за претензією на самовираження митця приховується контекст конкретної культурно-історичної ситуації. Відповідно відбувається десуб'єктивізація акту творіння. Людина завжди обумовлена культурним текстом, мова говорить через людину, а не людина мовою (епістемологічні та психологічні пошуки естетики перетворюються на онтологічні). Підпис під твором мистецтва, який втрачає чітко визначену видову специфіку вже стає не лише формою ідентифікації його автора, а способом його інтерпретації, формою діалогу з критиком і глядачем. Грані між цими постатями поступово зникають.

Також спостерігається відмова від загальнокультурної очевидності об'єкту - наратив стає єдиною формою презентації буття. Результати художньої творчості також проблематизуються: твори мистецтва обґрунтовуються не як вирвані з контексту шедеври, що не можуть бути адекватно співвіднесені зі світом, а завжди походять від певної культурної ситуації. Тим самим, втрачаючи претензію на естетичну дистанцію від реальності, художній твір втрачає художню цілісність, але стає "відкритим твором".

В результаті відкидається пафос оригінальності у процесі художнього творення. Споглядання глядачем твором і його інтерпретація твору стають вже атрибутом художньої сфери. Тим самим глядач, читач від початку розуміється як співавтор художньо творчості. Естетична активність підвищує "роль читача" (У. Еко). Ще більше ці тенденції набирають обертів в межах медіа- та інтернет-мистецтва. Тим самим відбувається поступове знищення опозиції митець - глядач. Також поступово зникає і протилежність елітарного і егалітарного мистецтва. В умовах культуріндустрії, на яку перетворюється художня сфера: з одного боку, навіть в полі широкого масового виробництва існують високі художні стандарти, а, з іншого боку, навіть в некомерційному мистецтві панує орієнтація на художню технологічність, а не на виключний художній зміст.

Визначальну роль в діяльності художнього поля починають відгрівати такі актори, як менеджери, продюсери, видавці, галеристи, рекламні агенти. Музейні та виставкові практики, які в попередню епоху сприймалися як другорядні, похідні від творчості митця беруть під свій контроль не лише легітимацію, але й створення художніх цінностей. Повторення і тиражування стають способами здійснення естетичної сфери. В результаті виникають такі нові художні прийоми як цитування, remake, retake.

Художній принцип

Естетична теорія

Висновки