РОЗДІЛ 4. ТИПОЛОГІЇ ЕТИЧНИХ ВЧЕНЬ

- суспільство існує завдячуючи соціальним інстинктам (симпатія, взаємні послуги), які реалізуються в колі собі подібних;

- в процесі розвитку душевних властивостей соціальні інстинкти перетворилися на моральність, призначення якої вбачається у контролі та мотивації до вчинків, спрямованих на спільне життя;

- із розвитком мови з'явилася можливість висловлювати моральні вимоги щодо вчинків, схвалення яких відбувається на засадах соціальних інстинктів;

- соціальний інстинкт закріплюється звичками.

Отже, із цих положень випливають постулати біологіцистського підходу в етиці: по-перше, мораль має природну основу, по-друге, людина відрізняється від інших біологічних видів розвитком психіки та інтелекту, здатністю до розвинутої мови, які забезпечують функціонування моралі; по-третє, в моральнісному розвитку особистості підкріплюючу роль відіграють різні культурні механізми, навчання зокрема. Сучасна натуралістична етика представлена різними теоріями: етологія (К. Лоренц та ін.), соціобіологія (Ч. Ламеден, Е. Уїлсон та ін.), еволюційна генетика (Р. Доукінс, В. Ефроїмсон та ін.). Не зважаючи на деяку різницю теоретичних моделей, всі ці напрямки дослідження поведінки людини спираються на вищезазначені постулати та ґрунтуються на тому, що у своєму становленні людство проходило природній добір на моральність, яка змістовно визначається як альтруїзм. Альтруїзм в тлумаченні еволюціоністів - це принцип поведінки, який породжує дії, спрямовані на благо інших людей, тим самим підвищуючи можливості для адаптації та збільшення родинної групи. Таким чином, нормативна програма правильного життя з точки зору еволюціоністської етики визначається так: позитивну цінність має альтруїстична поведінка, яка сприяє виживанню людини як біологічного виду та її життю в найбільш повному виразі.

Представники класичного еволюціонізму (Т. Хакслі, К. Кеслер, П. Кропоткін) сходяться в тому, що в процесі пристосування та добору виживають ті особі, які надають взаємну допомогу. Неокласичний, сучасний еволюціонізм вносить уточнення: пристосування до зовнішнього світу обумовлюється не виживанням особі, а унаслідок збереження відповідних генів, носієм яких є група родичів. Виживають ті групи, які мають індивідів, у котрих з'являється та закріплюється генетична структура, що визначає альтруїстичну поведінку, яка виявляється у взаємодопомозі, самопожертві, самовідданості, співстражданні.

Здатність до моральнісної, альтруїстичної поведінки пояснюється через наявність різних механізмів. Так, концепція "егоїстичного гену" (Р.Доукінс) пояснює це через наявність певного набору генів, характерних для конкретної групи родичів, в якій індивід є лише "машиною" для виживання та самозбереження генів. Згідно концепції "епігенетичних правил" (Ч.Ламеден, Е.Уїлсон), різні форми кооперації та взаємодопомоги можливі завдяки механізмам, що виникають в психіці людини через наявність відповідного фізичного субстрату у мозку.

Безперечним позитивом еволюціоністської етики є те, що вона дозволяє зафіксувати багато спільного в поведінці людини та тварин, зовсім по-новому у по рівнянні з класичною етикою пояснювати специфіку людської взаємодії. Із самого моменту свого народження людина вже є носієм специфічно людської біології, яка забезпечує сприйняття культурно-історичних досягнень суспільства. Безумовно гуманістичною рисою еволюціоністської етики є прагнення довести, що людська природа може гарантувати моральність навіть тоді, коли не спирається на авторитет Бога або якісь інші зовнішні авторитети.

Однак такий спосіб пояснення феноменів людського співжиття не позбавлений суттєвих недоліків. По-перше, з точки зору теоретичної етики еволюціоністський образ моралі є спрощеним. Так, альтруїстична поведінка - допомога іншим під час небезпеки, підтримка слабких, малих, старих, хворих, передача матеріальних цінностей та знань іншим не залежно від мотивації визнається моральнісною. Однак історія етичної думки у її різних варіаціях моральнісну поведінку пов'язувала в першу чергу з безкорисними, орієнтованими на благо іншого, свідомо-вольовими вчинками. Тому мораль, яка зводиться еволюціоністами до функціонування генетичних механізмів заради підтримки популяційної цілісності організмів, є позбавленою особистісного виміру, а так, і є бездуховною. Реальні історичні приклади аскетичної поведінки, формування людини як духовної істоти, вільної від своєї тілесності, прагнення до самовдосконалення не можуть бути поясненими еволюціоністами. По-друге, призначення альтруїстичної поведінки еволюціоністи вбачають у пристосуванні, адаптації до світу природного (взаємодія "група - навколишнє середовище") та соціального (взаємодія "індивід - група"). Однак мораль не може зводитися лише до адаптації, оскільки людина вирізняється від всіх інших біологічних істот не лише властивістю пристосування, а здатністю до перетворення оточуючого світу та створення духовної культури. По-третє, багато вчених та самі біологи висловлювали сумніви відносно претензії природничих наук на створення цілісної картини людини. Біологія може досліджувати напрямок еволюції, але біологія не знає кінцевої мети еволюції, вона не може стверджувати, що цілі еволюції є благом для людини, вказувати на те, які цілі є для людини правильними та які зобов'язання вона має виконувати. В такому сенсі нормативний біологізм заперечує право людини на вільний вибір ідей та дій та неправомірно ставить під сумнів можливості виховання. Оскільки сам еволюційний процес не визначає такий вибір, пошук моральних цінностей та цілей невід'ємно пов'язаний із пізнавальним вибором самої людини, її розумінням щастя, свободи, відчуттям власної гідності.

Соціологізаторські концепції розглядають мораль як соціокультурний феномен, що виникає в процесі суспільного розвитку для задоволення певних потреб суспільства, та як функцію суспільства, елемент суспільної організації, різновид соціальної дисципліни. Такий підхід був реалізований по-різному у філософії Т.Гоббса, Б.Мандевіля, К.Маркса, Е.Дюркгейма, Т.Парсонса, Дж.Ролза та інш.

З точки зору представників соціологізаторського підходу виникнення моралі було історично передвизначене та опосередковане розпадом первісної общини в процесі відокремлення господарського життя, соціальної диференціації та формування перших державних інститутів. Мораль постає необхідною для регуляції вже більш складних відносин та вирішення конфліктів, які з цього випливали, оскільки традиційні механізми (звичаї, традиції, ритуальні практики) вже не спрацьовували.

Зміна масштабів соціального буття, перехід від природних зв'язків до таких відносин, що формуються соціально, призвели до появи двох планів людського життя - приватного (в родинному колі або для себе) та суспільного (в колі партнерів, в різноманітних соціальних утвореннях). Задовольнити суспільні та індивідуальні потреби можна було лише за допомогою упорядкування поведінки членів суспільства шляхом ефективного обмеження індивідуального свавілля та координації дій. Тому великого значення набув зовнішній тиск на волю індивідів з боку суспільних інститутів та різного роду спільнот. Такі моральнісні форми поведінки призвані були компенсувати втрату первісних родових зв'язків та одночасно встановити таку спільність між людьми, яка не залежала б від мінливих чинників.

Таким чином, соцільно-детерміністською етикою мораль розуміється як сутнісно соціальний феномен, який виникає та існує лише в суспільстві для забезпечення його потреб. В такому сенсі мораль мислиться, по-перше, як нормативна система законів та інших дисциплінарних правил; по-друге, як нормативний взірець гідного члену групи, що приймає повноцінну участь в житті суспільства.

Відповідно нормативна програма правильного життя задається соціумом та зводиться до дисциплінарних практик (часто репресивних), спрямованих на упорядкування людських взаємовідносин. Для задоволення особистісних потреб та й для вирішення суспільних завдань постають необхідними такі форми поведінки, що сприяють єдності та злагодженості соціального життя - згуртованість, взаємна підтримка, колективізм, солідарність, турбота, вірність, дотримання зобов'язань.

В історії етики склалися різні способи обґрунтування такої "соціальної" моралі. В марксизмі питання походження моралі вирішувалося на засадах матеріалістичного пояснення суспільного життя та соціальної природи людини. Висхідним пунктом аналізу виступає не абстрактна людина, а сукупність суспільних відносин в їхньому різноманітті на основі визначальної ролі економічних відносин. З точки зору К.Маркса та Ф. Енгельса, об'єктивно-економічні відносини породжують спільність інтересів всередині суспільства (класів) та визначають можливості та напрямок діяльності людей. Не зовнішнє середовище, а зміст соціальної діяльності призводить дії окремих індивідів та груп суспільства до спільного знаменника.

Однак на певній стадії історичного розвитку виникає протиріччя між індивідуальними та суспільними інтересами, яке постає фундаментальною особливістю цивілізації. Саме на ґрунті такої розщепленності інтересів і зростає мораль, яка є виразом всезагального інтересу, що має "надіндивідуальну" природу. Такий спільний інтерес розуміється представниками історичного матеріалізму як загально історична необхідність, як потреба прогресивного розвитку суспільства, що співпадає з інтересами передового класу, котрий стверджує себе в якості організатора нового способу виробництва. Такий прогресивний суспільний клас бере на себе завдання контролю механізмів відтворення нових типів суспільних зв'язків, залучаючи в перетворюючу діяльність все більш широкі кола населення. Оскільки суспільство змінюється, моральні норми так само підлягають змінам в залежності від етапу суспільного розвитку та способу виробничої діяльності (рабовласництво, феодалізм, капіталізм, комунізм). При цьому глибинна основа соціальних антагонізмів вбачалася К.Марксом у відчуженні праці, яке виступало відчуженням продуктів праці, родової сутності людини та людини від людини. Єдино можливим справедливим суспільством, в якому не буде соціальних антагонізмів та відчуження, марксистсько-ленінською етикою стверджувався комунізм, який настане в результаті революційно-визвольної боротьби пролетаріату.

Інший спосіб пояснення соціальної природи моралі надає контракторіанізм , який має солідну традицію. Починаючи свій родовід з античності (Епікур), контракторна етика зазнала бурхливого розвитку в Новій час (Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо) та має серйозне значення в сучасних соціально-філософських (Дж.Ролз, К.-О.Апель, Ю.Габермас) та політичних (лібералізм) дослідженнях. Головна ідея, що лежить на засадах конвенціаналістських теорій, полягає в наступному: якщо у відповідний спосіб визначена група людей у відповідних умовах вільно обрала низку керівних принципів та правил, такі принципи та правила є морально виправданими.

Творцем найбільш розгорнутої системи соціальної філософії, у підґрунті якої лежить суспільний договір, є англійський філософ Томас Гоббс. На його думку, кожний народ у своєму розвитку проходить дві стадії - природну (додержавну) та державну (громадянську). Особливістю первинного природного стану, який англійський філософ називав стан "війни всіх проти всіх", є нічим необмежена людська свобода у прагненні підтримувати та покращувати своє існування будь-якими способами. Умовою такої "війни" - стану відсутності гарантій безпеки - є рівність здібностей всіх індивідів та природне "право всіх на все", а рушійними силами - суперництво, недовіра, жага слави, заздрість, ненависть. Зрозуміло, що постійна ворожнеча загрожує самознищенням людства. Отже, постає нагальна потреба у зміні природного стану задля виживання. Така зміна відбувається шляхом суспільного договору, в якому приймають участь атомізовані егоїстичні індивіди. Договір закріплює відмову учасників від істотної долі своїх прав, в першу чергу права посягати на життя іншої людини заради власного зиску. В результаті укладення договору замість природної свободи дій встановлюються обов'язкові обмеження, з яких поступово зростає мораль.

Основою, на яких базуються ці обмеження, є усвідомлення того, що головним благом для людей є мир, а головне зло - війна. Таке усвідомлення породжується розумом та сприймається у якості припису для обмеження природних бажань та пристрастей. Власне цей припис за Т.Гоббсом набуває статусу першого природного закону, який наказує прагнути миру. Англійський філософ формулює ще дев'ятнадцять законів, які випливають із першого, та які стверджують вимоги справедливості, вдячності, люб'язності, прощення образ, благорозумності у покараннях, обмеження свободи, заборони образ, гордині, пихатості та ін. Але всі вони зводяться до широко відомого Золотого правила моральності: "Не чини іншому того, що сам не бажаєш, щоб зробили тобі". Ця абсолютна моральна максима призвана здійснити самообмеження егоїзму, оскільки передбачається, що кожний буде слідувати їй. Ці природні закони діють і в природному стані, але вони пригнічуються пристрастями природного права - свавілля, і ніщо не може гарантувати їхнє виконання. Без примусу, загрози покарання, зовнішньої гарантії такі закони не дієві. Для їхньої повної реалізації необхідним є суспільний договір, який встановлює державну владу, накази якої надають природним законам примусову силу громадянських законів. Таким чином, в державі вбачається наперед всього соціальний інститут, що виявляє розумну природу людини та робить її дійсно моральною істотою, якою не може бути в природному стані. Отже, мораль з'являється та стверджується на противагу спонтанним та егоїстичним прагненням природної людини задля забезпечення миру та стабільності у міжлюдських відносинах. Людина, яка чітко усвідомлює умови та можливості своєї життєдіяльності, мусить визнавати необхідність слідування правилам та приймати моральні зобов'язання, необхідні для спільного існування

Найбільш впливовим прикладом сучасного контракторіанізму є етична теорія американського філософа Джона Ролза. Метою теоретичних пошуків американського філософа було створення концепції справедливості, але модель його міркувань може бути перенесена в більш широкий етичний контекст для обґрунтування й інших моральних принципів та норм. На йогу думку, саме концепт суспільного договору дозволяє визначити контури етично правильного та справедливого, тих принципів, якими буде керуватися "добре організоване суспільство". При цьому вибір таких принципів відбувається в первісній позиції рівності, яка не уявляється як дійсний історичний стан (як це було у Гоббса), а є чисто гіпотетичною ситуацією. І тут принципово важливим є виявлення умов первісної позиції, в яких повинен відбуватися такий договір, оскільки вони повинні гарантувати чесність вибору етичних принципів. Такі умови - "початковий статус-кво" - передбачають, що, по-перше, учасники договору будуть носіями певних характеристик та, по-друге, їхній вибір буде мати певні обмеження.