РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ПРЕДМЕТНОГО ПОЛЯ ЕСТЕТИКИ

Етика. Естетика

Естетична проблематика завжди була присутня в філософській думці на всіх етапах її розвитку. Вже за добу Античності і Середньовіччя чітко формується коло проблем, які можна охарактеризувати як суто естетичні. До них відноситься визначення категорій прекрасного, піднесеного, комічного, трагічного, героїчного і ті. Поступово в теоретичній думці окреслюється специфіка мистецтва, художньої творчості, художнього образу. Остання тематика висувається на перший план починаючи з доби Відродження. Саме тоді дух модерної доби привносить нові тенденції та тематики, які не вміщується в традиційне коло "метафізики прекрасного", за терміном німецького філософа XX століття Г. Гадамера, що залишалася під впливом схоластично орієнтованої філософії.

Проте, як самостійна наука, яка має власне предметне поле, тобто самостійний предмет вивчення, естетика формується лише у XVIII столітті. Саме тоді німецький філософ Олександр Баумгартен обґрунтовує необхідність нової теоретичної дисципліни, назву якої він утворює від грецького терміну "естеномай", що означає чуттєвий. Відповідно, і головним предметом вивчення стають почуття людини. Естетика як самостійна наука для Баумгартена є симетричною до логіки, яка вивчає розум. За добу Просвітництва, коли формується творчість фундатора естетики, розум є головною силою людини, що стверджує її існування у світі. Проте, разом з раціональними здібностями в центр дослідницької уваги потрапляють і інші сили суб'єкту, зокрема чуттєвість. Неможливість зведення останньої лише до дії органів відчуття було вже зрозуміло для самих просвітників. О. Баумгартен визначає смак як головну здібність, що вивчає естетика. Тим самим він вводить художню проблематику в предметне поле естетики, поряд з традиційним для філософського розуміння дослідженням естетичних категорій. Складність і двопредметність (естетичні категорії та мистецтво) теоретичної сфери естетики з часів О. Баумгартена стає загальновизнаною позицією.

Поступово, коли в процесі ускладнення соціокультурної діяльності естетичне виокремлюється у самодостатню сферу і стає самостійним предметом дослідження філософської і наукової думки, предмет естетики усвідомлюється як визначення принципів вільного, самодіяльного вияву людини в гармонійній єдності її сил та здібностей, зокрема єдності розуму та почуттів. Становлення естетики як науки про генезу чуттєвої культури людини і виокремлення її предметного поля передбачає прояснення питання про те, у чому полягає специфіка людського почуття і коли воно стає власно людським (чому не може стати "надто людським", у розумінні німецького філософа XIX ст. Ф. Ніцше).

Будь-яка класифікація багатства культурно-історичного процесу є абстракцію і має відносний характер. Проте, розуміння специфіки естетики як науки та пояснення перспективи розширення її предметного поля вимагає класифікації історичних періодів розвитку естетики (класичної, некласичної, постнекласичної естетики).


1.1. Класична естетика



Соціокультурні засади



Співвідношення між естетичним і художнім


Саме на культурному тлі традиційного, доіндустріального суспільства (тобто суспільства, в якому відбувається розклад родової структури) формується класична естетика: диференціація форм культури є симптомом втрати первинної єдності людини з родом. Цілісність людської природи відтепер потребує опосередкувань для повноти свого здійснення. Саме функцію опосередкувань беруть на себе культурні форми, зокрема і мистецтво.

Головною метою виробництва стає річ (а не людина), і в цьому ховається її "метафізична таємниця". Вона стає замінником безпосередності людського стану, способом його репрезентації. Річ як така у своїй голій корисності не може виражати повноту буття людини, а тому вона розколюється на певну кількість опозицій "явища - сутності", "наявного - належного", "недосконалого - досконалого", кожна з яких культивує свою проекцію ідеалу. Мистецтво культивує опозицію "прекрасне - потворне". Позитивне значення мистецтва є найбільш очевидним, а тому естетика традиційного суспільства постає в першу чергу як теорія прекрасного. Завданням художньої діяльності, як зазначає український естетик А. Канарський стає не просто зовнішня сторона ремісництва, як технічна обробка предмета, його прикрашання і ті. (хоча без цього помислити мистецтво не можливо), а як сторона живого заперечення збайдужіння людської праці, більш точно - як сама душа вирішення протиріччя в духовній формі стосовно даного історичного часу.

Річ безпосередньо не може виразити єдність людського досвіду, а тому людина позначає її додатково. Повнота здійснення людського існування потребує додаткових зусиль (чималих фізичних зусиль, як доводить історія мистецтва), щоб виразити цілісність своєї природи, замкнути різноманіття своїх проявів у єдиний життєвий горизонт. Таким чином, естетичне відношення, що відповідає самоцільності, цілісності людського почуття отримує дві проекції: перша - власно естетична, тобто сфера безпосередності людського ставлення до світу, оскільки людина продовжує бути родовою істотою; друга - художня, тобто сфера, де людина повноту свого почуття виражає в формі певного класу предметів. Вони отримають назву твори мистецтва і втрачають практичне, утилітарне значення для людини. Тим самим виключені зі сфери буденного життя вони отримають певну естетичну дистанцію і відповідну естетичну оцінку, яку людина характеризує як задоволення від спостереження даних об'єктів. Проте, ця межа між власно міфологічно-естетичним переживанням світу та началом художньої сфери ще дуже хитка, нестабільна і невловима. Так в декоративно-прикладному мистецтві проблематичною є межа навіть з практичною діяльністю, а в архітектурі та скульптурі - з релігійною. Тому в класичній естетиці розрив між практикою почуттів та власно художнім полем культури є відносним.

Цей процес дуже тривалий, нараховує нескінчену кількість варіацій переходу з первісного стану людства до типа суспільства, де всі культурні форми стають остаточно дистанційованими від свого життєвого підґрунтя. Тому їх типології мають велику кількість та різні критерії виокремлення. Ми дотримуємося розуміння класичної культури як способу існування людини при переході від первісного (родового) суспільства до індустріального. Отже, типи цивілізації (з відповідними формами естетичної культури) тут постають як форми розкладу роду. Дані типи цивілізації не є закономірним продовженням одна одної, не дивлячись на культурну спадкоємність і запозичення. Історично їх існувало три: давньосхідна цивілізація, антична та середньовічна. Кожна з них має власні закономірності ґенези естетичної культури, але в цілому вони відповідають єдиному типу класичної естетики.


Художній принцип класичної естетики


Перехідний характер класичної культури (що відповідає процесу переходу від родового суспільства до індустріального, не дивлячись на те що хронологічно це найбільший період письмової історії) свідчить про неостаточність розриву людини та суспільства, матеріальної та духовної культури, а тому спільним моментом у всьому різноманітті форм естетичного в класичній естетиці є наслідування (mimesis з грец. - наслідування) як художній принцип, що розкриває подібність, спорідненість мистецтва світу в цілому. Він демонструє спорідненість буття, естетичний характер єдності людського досвіду, в незалежності від того, що наслідує дана конкретна доба (космоцентризм - Античність, теоцентризм - Середньовіччя, логоцентризм - Новий час). Ідеал цілісності людського життя, спорідненості людини з людством є настільки близьким ще самій реальності, що мистецтву лише залишається її наслідувати, на думку видатного німецького естетика XVIII ст. Фр. Шиллера.

Занурення в наслідування класичного мистецтва дозволяє людині пізнати себе, але свою справжню, вдосконалену природу, свій "досвід зростаючого освоєння в світі", вважає німецький теоретик Г. Гадамер і в цьому сенсі погоджується з теорією впізнання давньогрецького філософа Арістотеля. Останній радість впізнання в мистецтві пов'язує з проблемою розрізнення художньої правди і правдоподібності. Правдоподібність дозволяє вміло копіювати реальність. Художня правда мімезису припускає подібну правдоподібність, але перевершує її: вона покликана розкрити особливий сенс буття людини, на що і мають бути спрямовані зусилля митця. Художній принцип наслідування підкреслює спорідненість людини реальності, а не просто копіює її образи. Тому класична естетика далека від натуралізму. Мімезис покликаний зазирнути за покривало явищ і випадковостей та розкрити внутрішню суть речі, відкрити її гармонійний зв'язок зі світом. Він розкриває впорядкованість і гармонійність світу, що ховається за розмаїттям речей та ситуацій. Твір мистецтва як особлива річ стає для людини запорукою впорядкованості її існування у Всесвіті.

Така художнього форма моделювання світу як мімезис підкреслює спорідненість мистецтва з іншими сферами блага - істиною (головною цінністю царини пізнання) та добром (головною цінністю царини моралі). Це свідчить про єдність духовної культури під приматом релігії.


Форма творчості



Соціальна структура художнього поля


Класична естетика немає поділу художнього поля на митців та споглядачів. Художник ще не усвідомлюють своєї визначної ролі в організації та функціонуванні духовної культури. Вони сприймаються і навіть визначають себе самі як різновид ремісників. Немає прецедентів творення на власний смак, оскільки замовником завжди виступає соціальна інституція (церква або громада, навіть приватне меценатство дуже рідко).

Глядач як представник соціальної структури художнього поля, який не бере участь у творенні мистецтва, має суто споглядальну, оціночну позицію. Виокремлення глядачів в класичній культурі має суто локальний характер, оскільки саме мистецтво переважно невіддільне від релігії як домінантної форми культури. Так німецький філософ XX ст. Г. Гадамер наголошує на тому, що в середньовіччі мистецькі твори виконують функцію "Біблії для неосвічених", а їх художній зміст є похідним. Багато виробів, які ми зараз сприймаємо як шедеври мистецтва, розташовувалися у таких місцях, де їх не можна було споглядати: античні барельєфи храмів не можна було розглянути з землі, ікони стояли покритими більшу частину року. Художні образи, зображені на них, були призначені для духів чи бога, але не для глядацького видовища.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Етика. Естетика» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ПРЕДМЕТНОГО ПОЛЯ ЕСТЕТИКИ“ на сторінці 1. Приємного читання.