РОЗДІЛ 5. ІСТОРИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ХУДОЖНЬОГО ПРОЦЕСУ

Етика. Естетика


5.1. Історична типологія мистецтва


Мистецтво як соціокультурний феномен має тривалу історію розвитку, початок якого датується добою первісності і триває і по теперішній час. Цей процес не варто розглядати як виключно прогресивний через те, що періоди розвитку мистецтва не мають стовідсоткового співпадіння із розвитком суспільства. Кожний момент існування людства супроводжується появою різноманітних форм мистецьких практик, які обґрунтовуються в естетичному досвіді людини. Процес розвитку мистецтва пов'язаний з відкриттям нових сфер, які починають естетично та художньо пророблятись. Можна сказати, що розвиток горизонту мистецьких практик відбувається повсякчасно. Виникнення нових технічних надбань часто-густо трансформує існуючі види мистецтва та впливає на створення нових художніх проявів. Такими є комп'ютерна графіка та ін..

Взаємозв'язок елементів суспільно-історичної практики та естетичного досвіду суспільства дає можливість поділяти історію мистецтва відповідно до історичних епох розвитку людини. Основними поняттями, які використовуються при історичній типології мистецтва є художня епоха, художній напрям, художній метод і художній стиль. Найбільш масштабним в історії мистецтва є поняття художня епоха.

Художня епоха - це конкретно-історичний етап розвитку мистецтва, який співпадає з віхою у розвитку людства, наділений певним типом виробництва, внаслідок чого досягається єдність духовної та матеріальної діяльності.

Для кожної епохи притаманна певна картина світу, яка складається з філософських, релігійних, політичних ідей, наукових уявлень, етичних норм, естетичних принципів, які і відрізняють одну епоху від іншої. Прикладом художніх епох є доба первісності, античність, доба Середньовіччя, доба Відродження, доба Нового часу і т.п.

Сучасний вітчизняний дослідник Валентина Панченко визначає художній напрям або художню течію як конкретно-історичний тип розвитку мистецтва, пов'язаний з певним напрямом суспільного духовного руху, в основі якого є певна концепція світу і людини. Художній напрям має світоглядний характер, він вбирає у себе ідеологію творчості, ставлення митця до дійсності та мистецтва. Прикладами художніх напрямів є імпресіонізм, символізм, реалізм, сентименталізм, кубізм і т.п.

Художній метод - це певна усвідомлена і раціонально визначена система відбору художніх принципів, засобів та прийомів, яка регулює процес художнього перетворення життєвого матеріалу на художній образ в мистецькому творі.

Структура мистецтва включає в себе такі етапи, як: пізнання життя, його оцінювання, перетворення життєвого досвіду і втілення його у знаковій формі. Саме ці компоненти і є складовими художнього методу. Художній метод визначає характер системи цінностей і той спосіб, завдяки якому відбувається втілення базисної установки. Можна казати про художній метод класицизму, романтизму, символізму і т.д.

Художній метод - це не довільний принцип відбору та узагальнення явищ дійсності, а історично зумовлений осмисленням її у світлі тих основних питань, які постають перед мистецтвом на кожному новому етапі її його розвитку.

Художній стиль - це система образів, засобів виразності, принципів формоутворень, методів, яка притаманна певному історичному періоду, певному національному мистецтву або творчості окремого митця.

Поняття метод і індивідуальний стиль співвідносяться між собою як рід та вид. Взаємодія між методом та стилем може мати кілька аспектів, насамперед можлива багатоманітність стилів у рамках одного творчого методу. По-друге, стильова єдність можлива лише у межах одного методу. Навіть зовнішня спільність творів, які написані в одному методі, не відносяться до одного стилю.

Стилі в мистецтві знаходяться в процесі розвитку, змішення та протидії. В одну й ту саму історичну добу існують одночасно декілька стилів.

Розрізняють такі ступені художнього стилю: "манера", "власне стиль" ("досконалий стиль"), "великий стиль", що можуть інтерпретуватися як рівні індивідуальної майстерності митця, або як ступені художнього розвитку певної цивілізації, історичного проміжку. Термін "стиль" позначає тотальні художні спільності (романіка, готика, Відродження, бароко тощо), індивідуальні особливості творчості, один або усі рівні стильової єдності (манера, досконалий стиль, великий стиль).

В історії мистецтва варто розрізняти поняття "манера доби" та "високий стиль". Манера доби - особливості певного історичного періоду, що присутні у всіх творах, котрі виникли у цей час. Високий стиль - стиль, у якому об'єктивуються значущі духовні змісти.

Історія мистецтва не є константно змінною. В процесі виникнення нових мистецьких творів нерозривним є поєднання художнього новаторства, художньої традиції та художньої спадкоємності.

Художня спадкоємність - це внутрішня тенденція розвитку мистецтва, яка передбачає збереження попередніх художніх надбань. Спадкоємність проявляється насамперед у зв'язку між новим і старим у мистецтві, де все новоутворене не відкидає історичну традицію.

Художня традиція - це механізм суспільної комунікації в рамках художнього твору, основою якого є збереження культурного досвіду.

Наявність традицій у мистецтві є запорукою існування та побутування культури і мистецтва. Художня спадкоємність демонструє результат взаємодії з художніми традиціями минулого. Ступінь засвоєння традицій може бути найрізноманітнішим - від повного прийняття і відтворення до заперечення і відторгнення.

Художнє новаторство - це суттєва зміна мистецтва, яка сприяє збільшенню виразних засобів, поглибленню та розвитку художньої концепції, розширенню сенсу життя.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Етика. Естетика» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 5. ІСТОРИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ХУДОЖНЬОГО ПРОЦЕСУ“ на сторінці 1. Приємного читання.