РОЗДІЛ 6. МОРАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

6.1. Мораль як вияв людської активності

Тема моральної діяльності - одна з ведучих в історії і теорії етики. Багатоаспектність виявів і складність природи самої моралі, людини як суб'єкта моралі, специфіки суспільної організації і людської культури, врешті-решт, утворюють той неповторний симбіоз, що й впливає на розгляд даної проблематики.

Вивчення особливостей функціонування цієї сфери передбачає врахування декількох моментів.

По-перше, мораль за своєю суттю постає завжди як характеристика й оцінка певних людських вчинків, поведінки, активності. Там, де цього немає, не можна говорити й про мораль. Ще в етиці Аристотеля (384- 322 до н.е.) сформувалось сприйняття людського буття як діяльності, що здійснюється у вчинках людей.

По-друге, мораль виникає й існує лише в контексті людських відносин. Це можуть бути приклади відношення людини до природи (принцип Ахімси, слідування Дао), відношення до культури та її цінностей (сучасний постмодерний рух, протестантизм, відродження) і т.п., але в будь-якому разі ми маємо варіант людського відношення до чогось чи когось як рівного собі (в ідеалі). Поза відносинами моралі немає.

Мораль у даному розумінні продуктивно розглядати не тільки як моральну свідомість, але й як вияв практичної людської діяльності, суспільної поведінки людей. Адже саме у формі оцінок конкретних дій і поведінки людини функціонує мораль у повсякденному житті. Таємні помисли, наміри, безперечно підлягають оцінці, але тільки через видимі вчинки, їх результати, оскільки в будь-яку людську діяльність вплітається діяльність свідомості як її необхідний елемент.

Взагалі, людську свідомість, в тому числі й моральну, її будову, як вказував відомий радянський психолог А.Н. Леонтьєв, неможна правильно зрозуміти поза зв'язком із діяльністю і її будовою, суттєвою складовою яких є свідомість.

Мораль не є самою діяльністю в її субстанційному (предметному, процесуальному і т.д.) вигляді, а виступає певною властивістю чи виявом людської активності. Оскільки вона пов'язана із встановленням значення певних дій, а це може бути встановлено тільки через свідомість, остільки мораль включає в себе діяльність свідомості і моральні відносини, в яких об'єктивний зміст обумовлений діяльністю свідомості.

Терміни "діяльність", "моральна діяльність", "поведінка", "моральна поведінка", "вчинок", "лінія поведінки" і ін. широко застосовуються в гуманітарній літературі. Існують свої особливості їх розуміння та інтерпретації, наприклад, у соціології, філософії, етиці. Саме специфіка останньої визначатиме особливості подальшого вживання цих термінів.

6.2. Моральна діяльність: особливості, структура

6.3. Вчинок як об'єкт етичного аналізу

Елементарним актом людської діяльності, в якому виявляється її моральний аспект, є вчинок, одиничний акт поведінки. В структурі вчинку в її основних елементах представлена структура моралі як соціального феномена. Етичний аналіз структури вчинку надзвичайно важливий для вироблення принципів його адекватної оцінки. На світоглядний потенціал поняття вчинку першим звернув увагу відомий російський мислитель М.М. Бахтін (1895-1973), безсумнівною заслугою якого є постановка питання про вчинок як єдиний шлях подолання розриву ідеального і дійсного, культури і життя. Вчинок є єдине, кінцеве і невідворотне вирішення цієї суперечності.

Отже, вчинок є специфічно людським виразом і конкретизацією соціально-практичної діяльності.

Перше, що відрізняє вчинок від інших форм активності, - це його довільність, тобто наявність наміру і плану його реалізації.

Аристотель розрізняв зайнятість як відчужену діяльність, що виконується рабами, і активність, джерелом якої є свідомість і мислення самої людини. В першому випадку маємо справу з пасивною зайнятістю соціального суб'єкта, у другому - з реалізацією потенціалу людини як особистості. У першому випадку діяльність мотивується ніби "ззовні всередину", у другому - "зсередини назовні". Власне людською дією, свідомим вчинком вважається саме друга форма довільної дії. Ця обставина визнається не тільки представниками філософського гуманізму від Августина до Е. Фромма і від М. Екхарта до А. Швейцера, але і законодавством, правосвідомістю у самому широкому сенсі слова. Адже під дію закону і правову оцінку підпадають насамперед вчинки, тобто дії, здійснені на основі свідомого рішення особистості, її вільного волевиявлення.

Здійснюючи вчинок, людина здійснює вибір, визначає свою долю. Вона не підкоряється неминучості обставин, а виробляє свідоме рішення, тобто чітко уявляє собі цілі своїх дій, їх очікуваний результат і наслідки.

Вчинок займає в соціальній активності людини виключне місце. Саме він у явній, різко вираженій формі реалізує моральний потенціал особистості, її позиції, установки і прагнення. Тому другою(слідом за довільністю) особливістю вчинку є його зобов'язувальність (обов'язковість). У вчинку дія і її результати ставляться особистості в обов'язок, вона відповідальна за них як за прояв власної природи і активності. Власне ідея обов'язковості включає в себе обидві характеристики вчинку: обов'язковість як свідомість і усвідомлення та обов'язковість як відповідальність (М.М Бахтін відмітив це за 7 років до публікації "Буття і ніщо" німецьким мислителем М. Гайдеггером (1889-1976), який пов'язував особистісну неповторність людського буття із відповідальністю особистості за це буття1.

Розуміння вчинку, на відміну від інших форм активності людини полягає, насамперед, у виявленні не тільки того, що людина зробила, але і того що вона прагнула зробити. Саме якість спрямованості (чи інтенції) вчинку - те істотне, що вирізняє його серед інших форм прояву людської активності.

Первинною якістю вчинку є його відповідальність. На думку М.М. Бахтіна, вчинок "більш, ніж раціональний - він відповідальний" . Раціональність - тільки момент, бік, умова відповідальності.