РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ЕСТЕТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ

2.1. Естетичне почуття

Естетична свідомість - це форма суспільної свідомості, яка є продуктом історичного розвитку суспільства та відображає ступінь естетичного освоєння світу. Естетична свідомість формується виключно в межах естетичної діяльності суб'єкта. Сфера естетичної практики пронизує собою всі сфери людського буття, хоча рівень прояву самодостатності є різним. Певні галузі характеризуються лише частковою присутністю естетичного компоненту, проте в деяких, насамперед у мистецтві - естетичний компонент є домінантним. Саме мистецтво, в якому найбільш повно реалізується потреба людства у естетичній насолоді є сферою, де через естетичну діяльність і розкриваються компоненти естетичної свідомості.

Основні складники естетичної свідомості це естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал та естетична теорія.

З психологічної точки зору, якщо людина досить тривалий час перебуває у певному емоційному стані, то цей процес називають естетичним переживанням. Збереження в пам'яті людини певного естетичного переживання характеризують як естетичне враження. Накопичуючись, естетичні враження сприяють формуванню у людини естетичних почуттів.

Естетичне почуття не є явищем вродженим, процес його становлення пов'язаний з суспільним та індивідуальним розвитком особистості. Воно визначається тим культурним, соціальним середовищем, яке оточує людину від народження. Власне сфера естетичних почуттів є ідеальною і формується не лише внаслідок практичного освоєння світу, а здебільшого - духовного.

Беззаперечним є взаємозв'язок між становленням та розвитком естетичних почуттів у їх залежності від органів чуттів (зір, слух та ін..), проте саме в процесі індивідуальної діяльності людини відбувається кореляція форми споглядання, спілкування та розвитку особистості. Ступінь розвитку естетичного почуття впливає на будь-який прояв духовного переживання людини, а отже і на всі форми її діяльності. Проявом естетичного почуття є потяг до прекрасного, гармонії, досконалого, що призводить до самозбагачення та розвитку особистості.

Естетичні почуття можуть мати як "споглядальний" характер, коли вони виникають у зв'язку зі сприйняттям об'єктивної дійсності, так і бути включеними в процес нашої діяльності, надаючи їй певні естетичні форми і риси. З одного боку, естетичні почуття проявляються при нашому спогляданні мистецьких явищ - коли ми слухаємо музику, читаємо книгу, дивимось театральну виставу, знаходимось на художній експозиції або насолоджуємося вишуканим архітектурним ансамблем. З іншого - вони проявляються у процесі нашої власної активної творчої діяльності - коли ми співаємо, танцюємо або малюємо і т.п.

Естетичні почуття пов'язані з навколишньою дійсністю, проте звичайна (побутова) діяльність людини спрямована на досягнення об'єктивних результатів, в той час як естетична діяльність пов'язана зі сферою нашої суб'єктивності, яка проявляється у наших естетичних переживаннях.

Характерною особливістю естетичних почуттів є їх не утилітарний характер. Вони не пов'язані з задоволенням наших нагальних матеріальних потреб. В основі естетичних почуттів закладена потреба, яка притаманна лише людині - це потреба в естетичному переживанні. Найбільш сильний вплив на розвиток естетичних почуттів здійснює мистецтво, яке стимулює та виховує здатність сприймати світ чуттєво через форми культурно розвиненого споглядання. Повторюваність естетичного переживання оновлює та поглиблює його. Естетичні емоції та переживання є основою естетичного сприйняття. Естетичне переживання поєднує емоції, які виникли під впливом мистецтва та власне специфічне його осягнення.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, представник німецької класичної філософії, зазначав, що мистецтво не має потреби в існуванні зовнішніх критеріїв і масштабів, зрозуміти його можна тільки виходячи із нього самого. Головна мета мистецтва полягає в розкритті істини в почуттєвій формі.

В історії естетики було чимало концепцій щодо специфіки естетичного переживання. Згідно одній з них, представленої в творчості радянського психолога Лева Виготського, за своєю природою механізм утворення естетичного переживання та власне його сутність є нерозкритими та незрозумілими для суб'єкта. Виготський вказує, що ми ніколи не знаємо і не розуміємо, чому нам подобається той чи інший твір. Все, що ми вигадуємо для пояснення його дії, є більш пізнім домислом, цілком явною раціоналізацією без свідомих процесів. Сама ж сутність естетичного переживання залишається загадковою для нас. Мистецтво полягає у тому, щоб "приховувати" мистецтво.

Інша теорія естетичного переживання належить польському філософу Роману Інгардену, яку він пропонує у своїй роботі "Переживання, твір, вартість" (1966) її основна ідея полягає в тому, що естетичне переживання є складним, багатофазовим. Розвиваючись у часі, воно проходить ряд етапів різного характеру: в одному - перевіряється теорія активної позиції, в іншому - пасивної, в одному - інтелектуальної, в іншому - емоційної. Згідно Інгардену, початком переживання є "вступна емоція", яка характеризується хвилюванням. Другий етап переживання настає, коли під впливом цього хвилювання всю нашу свідомість ми звертаємо до предмета, який його викликав. Це призводить до гальмування звичайного процесу усвідомлення, звуження його поля, зацікавленість концентрується на спостережуваній якості. На цьому третьому етапі естетичне переживання може закінчитися, але може продовжуватися і далі, якщо триває, то суб'єкт вже має перед собою сформований ним предмет і спілкується з ним, реагуючи хвилюванням на те, що сам зробив. Таким чином, в естетичному переживанні послідовно виступають: чисте хвилювання суб'єкта, формування предмета суб'єктом і переживання цього предмета глядачем. На ранніх етапах переживання має вразливий і динамічний характер, який на кінцевому етапі згасає, поступаючись місцем споглядання.

Інша концепція естетичних переживань представлена в праці польського філософа Владислава Татаркевича "Фокусування і мрії" (1934). її сутність полягає в тому, що естетичні переживання бувають різного виду, як пасивного характеру, так і активного, наділені як яскраво вираженим інтелектуальним фактором, так і суто емоційним: воно охоплює як стани споглядання і заспокоєння, так і стани загостреної чутливості. І перші, і другі містяться в звичайному понятті естетичного переживання і обидва мають право називатися естетичними переживаннями. Теорія, яка говорить, що естетичні переживання є сп'янінням, слушна, але тільки для частини переживань, які охоплюються цією назвою.

Отже, естетичне почуття - це базисний рівень естетичної свідомості людини, який є складником всіх видів естетичної діяльності людини. Це почуття вищого рівня, що культивується у процесі загально-історичного розвитку. Воно має складну структуру, яка пов'язана зі зверненням, як до реальних, так і ідеальних об'єктів. Для нього притаманний не утилітарний та аксіологічний характер.

2.2. Естетичний смак

Важливим компонентом естетичної свідомості є естетичний смак. Ця категорія виникає в XVII столітті як результат появи та розвитку нових мистецьких течій та спроби встановлення універсалій, за допомогою яких можна було б оцінювати художні твори. До цього часу категорія "смак" вживалась виключно з фізіологічної точки зору для позначення кислого або солодкого, гіркого чи солоного і т.п. У власне естетичному сенсі "високого смаку" термін "смак" (gusto) вперше вжив іспанський мислитель Бальтасар Грасіан-і-Моралєс у праці "Кишеньковий оракул або Наука розсудливості" (1646), позначивши так одну зі здатностей людського пізнання, спеціально орієнтовану на збагнення прекрасного і творів мистецтва. Ця здатність естетичного судження відрізняється від судження логічного. Він зазначав, що для смаку, так само як і для розуму, потрібна культура. Від нього цей термін запозичили найбільші мислителі і філософи Франції, Італії, Німеччини, Англії, внаслідок чого вже у XVIII ст. виникають численні трактати про смак.

Французький письменний та теоретик мистецтва Шарль Баттьо вважав, що смак є вродженою здатністю людини, спрямованою на осягнення прекрасного в природі і в мистецтві, на створення художніх шедеврів, які "наслідують" ідеальній природі і на оцінку цих творів. Баттьо переконаний, що існує лише гарний смак, але у приватних питаннях можливі різні смаки, що відбувається внаслідок багатоманітних проявів об'єктивного світу та суб'єктивних характеристик того, хто його сприймає. Існує гарний смак і тільки він є гарним. В чому він полягає? Від чого він залежить? Від об'єкта чи від генія, для якого натхненням став цей об'єкт? Чи існують критерії смаку? Що є органом смаку - розум чи серце, або і те, і інше? Баттьо вказував, що смак у мистецтві тотожній інтелекту у науці.

Категорія смаку здебільшого розумілась як інструмент для відділення прекрасного від потворного, як певна пізнавальна категорія. Вважали, що смак можна розвивати та вдосконалювати. Деякі філософи більше схилялись до раціонального компонента при дослідженні смаку, інші до сенсуалістичного, підкреслюючи емоційну та чуттєву природу смаку.

Джозеф Аддісон, представник англійського Просвітництва звертається до проблеми смаку, яку трактує з урахуванням природних задатків та особливостей виховання індивіда. Він зазначає, що музика, архітектура, живопис, - так само як поезія і ораторське мистецтво, повинні виводити свої закони і правила не з принципів самих мистецтв, а з загальної думки та смаку людей; або іншими словами, не смак має підкорюватись мистецтву, а мистецтво - смаку. Схожими були естетичні погляди на проблему смаку Антоні Ешлі Купера Шефтсбери та Френсіса Хатчесона, які вважали, що смак є вродженою здатністю людей до сприйняття краси та утвердження чеснот.