За масштабами екосистеми поділяються на мікроекосистеми, мезоекосистеми і глобальні екосистеми.
У мікроекосистемах невеличкі, тимчасові біоценози, що називаються синузіями, перебувають в обмеженому просторі. До таких екосистем належать трухляві пеньки, мертві стовбури дерев, мурашники тощо. Синузія – просторово й екологічно обумовлена частина фітоценозу, що відображає внутрішньоценотичну асоційованість, або "субфітонснот". Досить вдалими е визначення В. М. Сукачова та А. Л. Шеннікова "синузії – структурні частини фітоценозу, обмежені в просторі або часі (займають певну екологічну нішу), які відрізняються одна від іншої у морфологічному, флористичному, екологічному і фітоценотичному відношенні". Термін "синузія" запровадив у 1917 р. Б. Рюбель. проте почав активно пропагуватися X. Гамсом з 1918 р., який виділяв три порядки синузій.
Найбільш поширеними серед екосистем є мезоекосистеми, або біогеоценози, в яких біоценози займають однотипні ділянки земної поверхні з однаковими фізико-географічними умовами і межі яких, як правило, збігаються з межами відповідних фітоценозів.
Макроекосистеми охоплюють величезні території чи акваторії, що визначаються характерним для них макрокліматом і відповідають цілим природним зонам. Біоценози таких екосистем називаються біомами. До макроекосистем належать екосистеми тундри, тайги, степу, пустелі, саван, листяних і мішаних лісів помірного поясу, субтропічного і тропічного лісів, а також морські екосистеми. Прикладом глобальної екосистеми є біосфера нашої планети.
За ступенем трансформації людською діяльністю екосистеми поділяються на природні, антропогенні та антропогенно-природні.
Лісові насадження, луки, ниви – все це антропогенно-природні екосистеми, які хоча й складаються майже виключно з природних компонентів, однак створені та регулюються людьми.
До антропогенних екосистем належать екосистеми, в яких переважають штучно створені антропогенні об'єкти і в яких, крім людей, можуть існувати лише окремі види організмів, що пристосувалися до цих специфічних умов. Прикладом таких антропогенних екосистем є міста, промислові вузли, села (в межах забудови), кораблі тощо.
У зв'язку з трансформацією значної частини природних екосистем в антропогенно-природні та антропогенні предметна сфера екології в наш час значно розширилася. До найбільш актуальних завдань сучасної екології за Г. О. Бачинським належать:
• розроблення докладної типологічної і таксономічної класифікації екосистем;
• вивчення функціональної структури та метаболізму екосистем усіх типів і таксономічних рівнів від макроекосистеми до біосфери;
• визначення головних факторів, що забезпечують динамічну рівновагу різнотипних екосистем;
• установлення основних закономірностей взаємодії суміжних та більш віддалених екосистем між собою;
• дослідження характеру реакції різноманітних екосистем на різні види антропогенних навантажень і вивчення закономірностей перетворення природних екосистем в антропогенно-природні та антропогенні.
У системах описаних трьох рівнів організації – організмового, популяційного та екосистемного – відбуваються всі біохімічні, фізіологічні, біогеоценотнчні, біофізичні, біогеохімічні та інші процеси, шо характеризують саму суть життя, існування та еволюції біосфери. За межами біотичних систем цих рівнів життя не існує.
Характерною особливістю згаданих рівнів с й те, що вони мають не лише ієрархічне, а й мережеве підпорядкування. Останнє підтверджує правильність висновку В. І. Вернадського про те, що всі ці рівні є первісними і всі вони формувалися на планеті одночасно, тобто надорганізмові системи організації такі древні, як саме життя. Воно також засвідчує, що будь-який організм може існувати в природі лише за умови його перебування у складі певної екосистеми займаючи в ній певну екологічну нішу, завойовану в боротьбі за існування, виконуючи визначену роботу в цілісній системі трансформації речовин та енергії й знаходячись у тісних функціональних зв'язках з іншими компонентами цієї системи.
Мережевий тип взаємовідносин відображає й те, що, з одного боку, в складі екосистем не обов'язково повинні знаходитися цілі популяції видів рослин чи тварин. V малих екосистемах, наприклад біогеоценозах, можуть бути представлені лише групи особин (родини, стада, ценопопуляції) чи поодинокі особини. З іншого боку, окремо взята особина – це також елементарна екосистема – консорція, з усіма її симбіотичними, паразитичними, мутуалістичними, топічними чи іншими консортами і своїм мікросередовшцем.
Що ж стосується структурних ступенів екосистемного рівня організації живого, то це питання в науковій літературі ще слабо висвітлене. Немає класифікації екосистем, на підставі якої можна було б підійти до виділення згаданих ступенів. Без них неможливо розкрити складності будови біосфери, взаємозв'язків між її підсистемами і структурними компонентами.
На думку М. А. Голубця, доцільно вирізняти хоча б такі основні ступені організації екосистем:
• 1) консорційні екосистеми – найменші екологічні системи, центральним організатором яких є автотрофний або гетеротрофний організм, з яким функціонально трофічними, топічними, фабричними і форичними зв'язками поєднані інші живі істоти разом із освоєним ними абіотичним середовищем (наприклад, консорція смереки, черешні, дикої свині тощо);
• 2) парцелярні екосистеми (екосистеми розмірів біогеоценотичної парцели, за Дилісом, 1978), тобто структурної частини біогеоценозу, яка вирізняється за радіальним складом і будовою деревного, чагарникового, трав'яного і мохового ярусів, будовою ґрунтових горизонтів тощо) і специфікою радіально спрямованого матеріально-енергетичного метаболізму (синтезу, відмирання, опаду і розкладання органічної речовини, перерозподілу світла, тепла і вологи, накопичення органічної маси тощо);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Закономірності функціонування екологічних систем“ на сторінці 4. Приємного читання.
