На всіх рівнях життя (організмовий, популяційний, екосистемний) спостерігаються певна впорядкованість, обмін речовин, енергії, інформації та ін. Завдяки обміну речовин та енергії встановлюється єдність живого із середовищем.
Рисунок 2.1 – Ієрархія біосистем
Розподіл біосистем на рівні (ступені) доволі умовний, оскільки кожен рівень інтегрований, тобто взаємозв'язаний із сусідніми рівнями у функціональному сенсі. Дійсно, клітини (окрім одноклітинних) не можуть функціонувати поза тканинами, тканини – поза органами, органи – поза організмом, окремі організми – поза популяцією, популяції не можуть існувати поза співтовариствами та екосистемами.
Найважливіший наслідок ієрархічної організованості живої природи полягає в тому, що при переході від нижчих підсистем до більших, у цих більших систем виникають принципово нові якості, властивості й закони їх функціонування, яких не було на попередньому рівні і які не можуть бути передбачені на підставі властивостей підсистем нижчого порядку.
При кожному об'єднанні підмножин в нову множину виникає принаймні одна нова якість або властивість. Цей принцип в екології називається принципом емерджентності (від англ, emerdgent – те, що несподівано виникає). Наприклад, властивості води не можуть бути передбачені на підставі властивостей кисню і водню. Щодо живої природи принцип емерджентності полягає в тому, що біологічні системи володіють властивостями, які не можна звести до суми властивостей складових їх підсистем. З принципу емерджентності випливає вибір підходу у вивченні екологічних систем.
Науці відомі два різні підходи і способи мислення у вивченні складних систем:
• холістичний (від гр. holos – весь, цілий), при якому система вивчається в її цілісності, досліджуються загальні для системи, системні функції та закони;
• редукціоністський (від лат. reductio – зведення складного до простого), або мерологічний (від гр. meros – частина), при якому система вивчається шляхом детального аналізу все більш і більш дрібних підсистем, їх функцій і законів.
Людина від природи володіє схильністю до редукціоністськогу складу мислення, тобто людині властиве виявлення одиничних, простих причинно- наслідкових зв'язків і простих функціональних залежностей типу "причина – наслідок". Цим, зокрема, пояснюється складність вивчення процесів у біосфері, де спостерігаються багатопараметричні процеси, багаторівневі зворотні зв'язки, замкнені цикли, колообіги речовини та енергії, де наслідок е одночасно й причиною багатьох явищ.
Отже, кожен рівень організації живої матерії потребує самостійного вивчення (рис. 2.2).
Рисунок 2.2 – Схема структурно-функціональних зв'язків між основним" рівнями організації живого
Організмовий рівень організації характеризується великою кількістю функцій, однак із загальиоекологічних позицій найважливішою з них є розмноження і насичення простору живою речовиною, відтворення життєвого субстрату, постійний процес синтезу й деструкції, розгортання і мотичного кругообігу та ускладнення біосфери. До підпорядкованих систем цього рівня, чи ступенів його організації, належать доклітинні, одноклітинні та багатоклітинні організми, системи, які є структурними блоками високоорганізованих багатоклітинних істот (макромолекулярна, органельна, клітинна, тканинна, органна) або їх функціональні системи (кровоносна, нервова, травна, ендокринна, опорна, рухова та інші).
Основна функція популяційного рівня організації – це формування в певному ареалі (зайнятому однією популяцією) такого населення виду, яке за структурою та життєвими особливостями найбільше відповідає середовищу його існування; пристосовування популяції до біотичних та абіотичних компонентів тих екосистем, у яких вона є структурним блоком. Так, один біологічний вид унаслідок пристосування до факторів середовища, що закріплюються у фенотипі, може бути представлений декількома різними популяціями, тому популяція є елементарною еволюційною структурою, а процес історичного розвитку популяцій у ряді їх послідовних поколінь аж до утворення нового виду називають мікроеволюцією.
На екосистемному рівні організації реалізується третя найважливіша функція живих систем – безперервний обмін речовиною, енергією та інформацією між усіма живими її компонентами та середовищем їх існування. Кругообіг речовин і трансформація енергії в екосистемах будь-якої просторової чи функціональної складності здійснюється завдяки тісній взаємодії організмів різних трофічних груп між собою та з навколишнім середовищем. Підпорядкованими системами цього рівня організації, його внутрішніми ступенями є консорції, біогеоценози, ландшафтні, провінційні, біомні, материкові, морські екосистеми, аж до біосфери включно.
Екосистема – основна одиниця біосфери, що є об'єктом вивчення екології. Цей термін запровадив англійський біолог А. Тенслі у 1935 році. Екосистема – це просторова система, що охоплює історично сформований комплекс живих істот, пов'язаних між собою трофічними зв'язками, та неживих компонентів середовища їх існування, які залучаються в процесі обміну речовин та енергії. У кожній екосистемі відбуваються кругообіг речовин та обмінні енергетичні процеси.
Кожна екосистема складається з біоценозу та біотопу.
Біотоп – це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо).
Біоценоз – це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складається з фітоценозу (угруповання рослин), зооценозу (угруповання тварин) та мікробіоценозу (угруповання мікроорганізмів) (рис. 2.3).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Закономірності функціонування екологічних систем“ на сторінці 2. Приємного читання.
