Закономірності функціонування екологічних систем

Теорія систем в екології

На всіх рівнях життя (організмовий, популяційний, екосистемний) спостерігаються певна впорядкованість, обмін речовин, енергії, інформації та ін. Завдяки обміну речовин та енергії встановлюється єдність живого із середовищем.

Ієрархія біосистем

Рисунок 2.1 – Ієрархія біосистем

Розподіл біосистем на рівні (ступені) доволі умовний, оскільки кожен рівень інтегрований, тобто взаємозв'язаний із сусідніми рівнями у функціональному сенсі. Дійсно, клітини (окрім одноклітинних) не можуть функціонувати поза тканинами, тканини – поза органами, органи – поза організмом, окремі організми – поза популяцією, популяції не можуть існувати поза співтовариствами та екосистемами.

Найважливіший наслідок ієрархічної організованості живої природи полягає в тому, що при переході від нижчих підсистем до більших, у цих більших систем виникають принципово нові якості, властивості й закони їх функціонування, яких не було на попередньому рівні і які не можуть бути передбачені на підставі властивостей підсистем нижчого порядку.

При кожному об'єднанні підмножин в нову множину виникає принаймні одна нова якість або властивість. Цей принцип в екології називається принципом емерджентності (від англ, emerdgent – те, що несподівано виникає). Наприклад, властивості води не можуть бути передбачені на підставі властивостей кисню і водню. Щодо живої природи принцип емерджентності полягає в тому, що біологічні системи володіють властивостями, які не можна звести до суми властивостей складових їх підсистем. З принципу емерджентності випливає вибір підходу у вивченні екологічних систем.

Науці відомі два різні підходи і способи мислення у вивченні складних систем:

• холістичний (від гр. holos – весь, цілий), при якому система вивчається в її цілісності, досліджуються загальні для системи, системні функції та закони;

• редукціоністський (від лат. reductio – зведення складного до простого), або мерологічний (від гр. meros – частина), при якому система вивчається шляхом детального аналізу все більш і більш дрібних підсистем, їх функцій і законів.

Людина від природи володіє схильністю до редукціоністськогу складу мислення, тобто людині властиве виявлення одиничних, простих причинно- наслідкових зв'язків і простих функціональних залежностей типу "причина – наслідок". Цим, зокрема, пояснюється складність вивчення процесів у біосфері, де спостерігаються багатопараметричні процеси, багаторівневі зворотні зв'язки, замкнені цикли, колообіги речовини та енергії, де наслідок е одночасно й причиною багатьох явищ.

Отже, кожен рівень організації живої матерії потребує самостійного вивчення (рис. 2.2).

Схема структурно-функціональних зв

Рисунок 2.2 – Схема структурно-функціональних зв'язків між основним" рівнями організації живого

Організмовий рівень організації характеризується великою кількістю функцій, однак із загальиоекологічних позицій найважливішою з них є розмноження і насичення простору живою речовиною, відтворення життєвого субстрату, постійний процес синтезу й деструкції, розгортання і мотичного кругообігу та ускладнення біосфери. До підпорядкованих систем цього рівня, чи ступенів його організації, належать доклітинні, одноклітинні та багатоклітинні організми, системи, які є структурними блоками високоорганізованих багатоклітинних істот (макромолекулярна, органельна, клітинна, тканинна, органна) або їх функціональні системи (кровоносна, нервова, травна, ендокринна, опорна, рухова та інші).

Основна функція популяційного рівня організації – це формування в певному ареалі (зайнятому однією популяцією) такого населення виду, яке за структурою та життєвими особливостями найбільше відповідає середовищу його існування; пристосовування популяції до біотичних та абіотичних компонентів тих екосистем, у яких вона є структурним блоком. Так, один біологічний вид унаслідок пристосування до факторів середовища, що закріплюються у фенотипі, може бути представлений декількома різними популяціями, тому популяція є елементарною еволюційною структурою, а процес історичного розвитку популяцій у ряді їх послідовних поколінь аж до утворення нового виду називають мікроеволюцією.

На екосистемному рівні організації реалізується третя найважливіша функція живих систем – безперервний обмін речовиною, енергією та інформацією між усіма живими її компонентами та середовищем їх існування. Кругообіг речовин і трансформація енергії в екосистемах будь-якої просторової чи функціональної складності здійснюється завдяки тісній взаємодії організмів різних трофічних груп між собою та з навколишнім середовищем. Підпорядкованими системами цього рівня організації, його внутрішніми ступенями є консорції, біогеоценози, ландшафтні, провінційні, біомні, материкові, морські екосистеми, аж до біосфери включно.

Екосистема – основна одиниця біосфери, що є об'єктом вивчення екології. Цей термін запровадив англійський біолог А. Тенслі у 1935 році. Екосистема – це просторова система, що охоплює історично сформований комплекс живих істот, пов'язаних між собою трофічними зв'язками, та неживих компонентів середовища їх існування, які залучаються в процесі обміну речовин та енергії. У кожній екосистемі відбуваються кругообіг речовин та обмінні енергетичні процеси.

Кожна екосистема складається з біоценозу та біотопу.

Біотоп – це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо).

Біоценоз – це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складається з фітоценозу (угруповання рослин), зооценозу (угруповання тварин) та мікробіоценозу (угруповання мікроорганізмів) (рис. 2.3).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Закономірності функціонування екологічних систем“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Частина перша. Основи використання теорії систем в екології

  • Зв'язок теорії систем з іншими науками

  • Поняття системи

  • Властивості систем

  • Класифікація систем

  • Системний аналіз та системний підхід як методології дослідження систем

  • Складність екологічних систем

  • Закономірності функціонування екологічних систем
  • Ступені організації екосистем

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема – біосфера

  • Енергетичний баланс екологічних систем та їх продуктивність

  • Біологічна продуктивність екологічних систем

  • Екологія популяцій

  • Екологічні фактори та їх вплив на життєдіяльність організмів

  • Класифікація екологічних факторів та їх вплив на живі організми

  • Види дії екологічних чинників на організми

  • Екологічна ніша з позицій системного підходу

  • Природна динаміка та еволюція екосистем

  • Екологічна сукцесія

  • Еволюція екосистем

  • Флуктуації екосистем

  • Стійкість, стабільність та самоочищення екосистем

  • Самоочищення екологічних систем

  • Системний аналіз самоочищення біотехноценозу

  • Основні закони функціонування екологічних систем

  • Методологія системного аналізу довкілля

  • Основні принципи системного аналізу

  • Етапи і послідовність системного аналізу

  • Методика проведення системного аналізу

  • Методи системного аналізу

  • Формалізовані методи

  • Методологія побудови або ідентифікації складних систем

  • Опис системи на вербальному рівні

  • Історична форма опису системи

  • Предметна форма опису системи

  • Функціональна форма опису системи (функціональний аналіз)

  • Принципи моделювання екологічних систем і процесів

  • Класифікація моделей

  • Властивості моделей

  • Підходи до фізичного і математичного моделювання

  • Узагальнений алгоритм побудови математичної моделі

  • Формалізовані процедури системного аналізу

  • Декомпозиція та агрегація

  • Процедура декомпозиції. Алгоритм декомпозиції

  • Агрегатування

  • Частина друга. Використання теорії систем для розв'язання екологічних задач

  • Моделі екологічних систем, що описуються одним диференціальним рівнянням першого порядку. Стійкість. Метод Ляпунова

  • Моделі, що описуються системами диференціальних рівнянь другого порядку. Фазова картина системи. Визначення стійкості

  • Лінійні системи. Типи особливих точок: вузол, сідло, фокус, центр

  • Дослідження стійкості нелінійних систем за методом Ляпунова

  • Кінетичні рівняння Лотки та модель Вольтерра

  • Використання методів системного підходу та моделювання в екології

  • Детерміністські моделі

  • Стохастичні моделі

  • Екологічні тригери, автоколивання, граничні цикли

  • Динамічні моделі в екології

  • Узагальнені моделі взаємодії двох видів

  • Матричні моделі

  • Оптимізаційні моделі

  • Ігрові моделі

  • PEST- та SWOT-аналіз в управлінні екологічними системами