Закономірності функціонування екологічних систем

Теорія систем в екології

Екосистема може бути різних розмірів і складності. Наприклад, можна говорити про екосистему лісу в цілому і про екосистему окремого пенька.

Взаємодія організмів в екосистемі надзвичайно складна. Взаємодія біоценозів з біотопами відбувається через речовинно-енергетичний обмін. Для кожної екосистеми характерний свій біологічний кругообіг речовин, що здійснюється внаслідок існування в екосистемах трофічних ланцюгів (ланцюгів живлення).

Структура екосистеми за Μ. Ф. Реймерсом

Рисунок 2.3 – Структура екосистеми за Μ. Ф. Реймерсом

Наприклад, у водоймах фітопланктон поїдається зоопланктоном, останній – дрібного рибою, що є здобиччю великих риб – хижаків, які, у свою чергу, споживаються людиною. Мова йде про певні угруповання рослин, тварин і мікроорганізмів, які взаємодіють один з одним і з навколишнім середовищем. Дуже великі наземні екосистеми називають біомами. Наприклад, ліси помірного поясу, пустелі, хвойні ліси, савани тощо. Кожний біом містить у собі цілий ряд менших за розмірами взаємозв'язаних одна з одною екосистем. Одна з них може бути великою – площею в декілька мільйонів квадратних кілометрів, інша – невеликою галявиною. Важливо те, що кожну екосистему можна визначити як більш-менш своєрідне угруповання рослин і тварин, які взаємодіють одне з одним і з довкіллям.

Щоб вияснити цілісність біосфери, необхідно з'ясувати, як вона функціонує. Оскільки біосфера складається з безлічі екосистем, необхідно знати їх структуру. В кожній екосистемі є два основні компоненти: організми, з одного боку, і фактори неживої природи – з іншого. Таку сукупність організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів) називають біотою (від лат. bio – життя) екосистеми. Шляхи взаємодії різних категорій організмів – це її біотична структура; неживі (хімічні й фізичні) фактори навколишнього середовища називають абіотичними.

Незважаючи на велику різноманітність екосистем – від пустель до тундри, всім їм, на думку екологів, властива приблизно однакова біотична структура. Іншими словами, всі вони містять одні й ті самі категорії організмів, які подібно взаємодіють у всіх екосистемах. Це такі категорії: продуценти, консументи, редуцента, які виконують розглянуті вище функції живої речовини.

Одна з причин, що викликає різноманітність екосистем (біоценозів) у природі, – це своєрідність абіотичних умов кожного регіону (зміна кліматичних факторів за поясами, а також неоднорідність рельєфу).

Таким чином, незважаючи на різноманітність екосистем, всі вони мають спільні риси.

Щодо трофічної структури екосистему можна розділити на два яруси (за Ю. Одумом):

• 1) верхній автотрофний ярус, або "зелений пояс", який утворюють рослини або їх частини, що містять хлорофіл, де переважають фіксація енергії світла в енергію хімічного зв'язку органічних молекул, використання простих неорганічних сполук і накопичення складних органічних сполук;

• 2) нижній гетеротрофний ярус, або "коричневий пояс" ґрунтів і опадів, речовин, що розкладаються, коріння і т. д., у якому переважають використання, трансформація і розкладання складних сполук.

З біологічної точки зору у складі екосистеми зручно виділяти такі компонента:

• 1) неорганічні речовини (С, N, С02, ЩО і ін.), що включаються в кругооборота;

• 2) органічні сполуки (білки, вуглеводи, ліпіди, гумусові речовини і т. д.), що зв'язують біотичну та абіотичну частини;

• 3) повітряне, водне і субстратне середовище, що містить кліматичний режим та інші фізичні чинники;

• 4) продуценти, автотрофні організми, переважно зелені рослини, які можуть синтезувати їжу з простих неорганічних речовин;

• 5) макроконсументи, або фаготрофи – гетеротрофні організми, переважно тварини, що живляться іншими організмами або рештками органічної речовими;

• 6) мікроконсументи, сапротрофи, деструктори, або осмотрофи – гетеротрофні організми, здебільшого бактерії та гриби, які одержують енергію або шляхом розкладання мертвих тканин, або шляхом поглинання розчиненої органічної речовини, що виділяється мимоволі, або вилученої сапротрофами з рослин та інших організмів.

Для функціонування екосистеми і підтримання її структури необхідна взаємодія трьох основних компонентів, а саме співтовариства, потоку енергії і кругообороту речовин.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Закономірності функціонування екологічних систем“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Частина перша. Основи використання теорії систем в екології

  • Зв'язок теорії систем з іншими науками

  • Поняття системи

  • Властивості систем

  • Класифікація систем

  • Системний аналіз та системний підхід як методології дослідження систем

  • Складність екологічних систем

  • Закономірності функціонування екологічних систем
  • Ступені організації екосистем

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема – біосфера

  • Енергетичний баланс екологічних систем та їх продуктивність

  • Біологічна продуктивність екологічних систем

  • Екологія популяцій

  • Екологічні фактори та їх вплив на життєдіяльність організмів

  • Класифікація екологічних факторів та їх вплив на живі організми

  • Види дії екологічних чинників на організми

  • Екологічна ніша з позицій системного підходу

  • Природна динаміка та еволюція екосистем

  • Екологічна сукцесія

  • Еволюція екосистем

  • Флуктуації екосистем

  • Стійкість, стабільність та самоочищення екосистем

  • Самоочищення екологічних систем

  • Системний аналіз самоочищення біотехноценозу

  • Основні закони функціонування екологічних систем

  • Методологія системного аналізу довкілля

  • Основні принципи системного аналізу

  • Етапи і послідовність системного аналізу

  • Методика проведення системного аналізу

  • Методи системного аналізу

  • Формалізовані методи

  • Методологія побудови або ідентифікації складних систем

  • Опис системи на вербальному рівні

  • Історична форма опису системи

  • Предметна форма опису системи

  • Функціональна форма опису системи (функціональний аналіз)

  • Принципи моделювання екологічних систем і процесів

  • Класифікація моделей

  • Властивості моделей

  • Підходи до фізичного і математичного моделювання

  • Узагальнений алгоритм побудови математичної моделі

  • Формалізовані процедури системного аналізу

  • Декомпозиція та агрегація

  • Процедура декомпозиції. Алгоритм декомпозиції

  • Агрегатування

  • Частина друга. Використання теорії систем для розв'язання екологічних задач

  • Моделі екологічних систем, що описуються одним диференціальним рівнянням першого порядку. Стійкість. Метод Ляпунова

  • Моделі, що описуються системами диференціальних рівнянь другого порядку. Фазова картина системи. Визначення стійкості

  • Лінійні системи. Типи особливих точок: вузол, сідло, фокус, центр

  • Дослідження стійкості нелінійних систем за методом Ляпунова

  • Кінетичні рівняння Лотки та модель Вольтерра

  • Використання методів системного підходу та моделювання в екології

  • Детерміністські моделі

  • Стохастичні моделі

  • Екологічні тригери, автоколивання, граничні цикли

  • Динамічні моделі в екології

  • Узагальнені моделі взаємодії двох видів

  • Матричні моделі

  • Оптимізаційні моделі

  • Ігрові моделі

  • PEST- та SWOT-аналіз в управлінні екологічними системами