• 5. Немеліоровані, сильноглейові та поверхнево оглеєні ґрунти, на яких неможливо дотримуватись оптимальних строків проведення технологічних операцій по вирощуванню сільськогосподарських культур.
• 6. Будь-які грунти на схилах із вказаною крутизною і навколо тваринницьких комплексів та населених пунктів, виходячи з наявного і перспективного поголів'я худоби.
Після такої трансформації сільськогосподарських угідь в Україні в інтенсивному обробітку залишається 24,2 млн. га найпродуктивніших земель, частка ріллі в їх структурі становитиме біля 58% – найвища в Європі (табл. 1.4).
Таблиця 1.4
Сільськогосподарське використання земельного фонду України[2], тис. га
| СТЕП | 25019,8 | 19159,9 | 15575,3 | 81,3 | 4146,8 | 11428,5 | 60 |
| ЛІСОСТЕП | 20291,4 | 14580,2 | 11961,6 | 82,0 | 3090,5 | 8871,1 | 60,8 |
| ПОЛІССЯ | 15043,6 | 8086,4 | 5320,6 | 65,8 | 1392,2 | 3928,4 | 48,6 |
| Всього по УКРАЇНІ | 60354,8 | 41826,5 | 32857,5 | 78,5 | 8629,4 | 24228,1 | 57,9 |
На цій ріллі через технології вирощування сільськогосподарських культур необхідно сконцентрувати наявні енергетичні та матеріальні ресурси для виробництва необхідної кількості якісної продукції.
Можна вважати оптимальним, коли відношення дестабілізуючих чинників (рілля, сади) до стабільних (природні кормові угіддя, ліси, лісосмуги) не перевищує одиниці. До цього розрахунку не належать урбанізовані та техногенно змінені території. Це означає, що розораність загальної території України не може перевищувати 40%, а частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 50% (тобто у майбутньому доведеться ще дещо скоротити площу ріллі у порівнянні з даними таблиці 1.3).
Провідні західноєвропейські держави мають ще меншу розораність ніж планується в нашій країні, і при цьому в них виникає необхідність у штучних заходах щодо зменшення обсягів сільськогосподарського виробництва.
Отже, за рахунок виведення з обробітку середньо- та сильно еродованих ґрунтів, інших малопродуктивних та деградованих земель є можливість без зниження продуктивності агроекосистем, суттєво покращити структуру агроландшафту, підсилити процеси саморегуляції і активізувати внутрішні резерви агроландшафту, що сприятиме досягненню екологічної рівноваги. Корекція структури сільськогосподарських ландшафтів в бік зменшення їх розораності, насамперед за рахунок деградованих земель, буде сприяти не тільки зниженню інтенсивності ерозійних процесів і непродуктивних втрат азоту, фосфору і калію, але і суттєвому покращенню водного балансу території, здешевленню ґрунтоводоохоронних заходів. Просторова організація території землекористування в умовах здійснення земельної реформи, в т.ч. фермерських господарств, повинно здійснюватися з урахуванням збереження природних компонентів агроландшафту, в т.ч. малих річок, струмків, лісонасаджень, гідротехнічних протиерозійних споруд (валів-терас різних типів), польової гідрографічної сітки, природних та штучно створених водостоків, місць відтворення дикої флори і фауни.
Принципово важливим є не тільки визначення оптимального співвідношення угідь, але й визначення мінімально необхідної площі індивідуального природного біоценозу, а також оптимальної структури їх розміщення на території агроландшафту. При оптимальному розміщенні .ділянок з природною рослинністю можливо при їх загальній меншій площі досягти більшого природоохоронного ефекту, ніж при необгрунтованому розміщені таких ділянок, навіть за умов, що ними займаються значно більші площі в агроландшафтах.
Таким чином, проблема оптимального співвідношення природних і господарських угідь включає три важливі завдання:
• визначення оптимального співвідношення угідь;
• встановлення мінімально необхідної площі окремої ділянки з природною рослинністю;
• планування оптимальної екологобезпечної територіальної структури угідь.
З метою створення ґрунтоводоохоронних агроландшафтів високого ступеню саморегуляції з мінімальними затратами енергії і ресурсів необхідно здійснювати контурно-смугову організацію території кожного суб'єкту землекористування, в т.ч. і при паюванні в інтересах, насамперед, збереження природоохоронного каркасу ландшафту, як основи сталого розвитку агросфери і покращення якості життя людини.
До екологічно стійких чинників в агроландшафтах належать:
• оптимізація водного режиму, підвищення коефіцієнту використання опадів, зарегулювання поверхневого стоку;
• захист грунтів від деградації, збереження і відтворення їх корисних властивостей;
• створення життєвого простору для дикої флори і фауни;
• підтримання біорізноманіття, в т.ч. шляхом збереження генофонду запилювачів та ентомофагів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Землі сільськогосподарського призначення“ на сторінці 3. Приємного читання.
