Розділ 58

Такого кабінету, як у Тібінґа, Софі ще ніколи не бачила. Він був у шість чи й сім разів більший за найпросторіші, найрозкішніші офіси і нагадував наукову лабораторію, бібліотеку і базар укупі. Зі стелі звисали три люстри, а на безкраїй кахельній підлозі було розкидано безліч столів, завалених книжками, творами мистецтва, пам’ятками культури і неймовірною кількістю електронного обладнання — комп’ютерів, проекторів, мікроскопів, копіювальних машин і сканерів.

— Я переобладнав танцювальну залу, — сказав Тібінґ, ніяково усміхаючись. — Танцювати мені випадає нечасто.

У Софі було враження, що ця ніч стала якоюсь зоною сутінок, де все виявлялось не таким, як вона очікувала.

— Це все вам потрібно для роботи?

— Пошук істини став моєю пристрастю на все життя, — відповів Тібінґ. — А Санґріл — моя улюблена коханка.

«Святий Ґрааль — це жінка», — думала Софі. В голові у неї крутився калейдоскоп взаємопов’язаних тверджень, які, здавалося, не мають сенсу.

— Ви сказали, що маєте портрет жінки, яка, за вашими словами, є Святим Ґраалем.

— Так, але це не за моїми словами. Так про неї сказав сам Христос.

— Котра це картина? — запитала Софі, оглядаючи стіни.

— Гм-м… Тібінґ удав, що забув. — Святий Ґрааль. Санґріл. Чаша. — Тоді різко обернувся і показав на дальню стіну. На ній висіла величезна репродукція «Таємної вечері». Цю картину Софі щойно бачила в альбомі. — Ось вона!

Софі подумала, що не так щось зрозуміла.

— Але ж цю картину ви мені щойно показували.

Він підморгнув їй.

— Знаю, але збільшена копія набагато цікавіша. Хіба ні?

Софі благально подивилась на Ленґдона.

— Я нічого не розумію…

Ленґдон усміхнувся.

— Що ж, Святий Ґрааль і справді з’являється на «Таємній вечері». Леонардо зобразив її на видному місці.

— Стривайте, — сказала Софі. — Ви сказали мені, що Святий Ґрааль — це жінка. А на «Таємній вечері» зображено тринадцятьох чоловіків.