Розділ 9

Щоб ніхто не переривав його розмови з Ленґдоном, Безу Фаш вимкнув мобільний телефон. Однак це була дорога модель із двостороннім радіозв’язком, і один із його агентів, усупереч наказові, зараз скористався ним.

— Капітане! — у телефоні тріщало, як у рації.

Фаш від люті зціпив зуби. Він не уявляв, що таке важливе могло статися, щоб Колле наважився перервати це таємне спостереження, особливо в таку критичну мить.

Поглядом він попросив у Ленґдона вибачення.

— Хвилинку, — Фаш витягнув з-за пояса телефон і натиснув кнопку радіопередачі. — Так?

— Капітане, прибув агент із відділу криптографії.

Гнів Фаша миттю вгамувався. Криптограф? Трохи невчасно, але, мабуть, це таки добра новина. Знайшовши на підлозі загадкове послання Соньєра, Фаш відразу ж передав усі знімки сцени злочину до відділу криптографії, сподіваючись, що там йому зможуть пояснити, що, чорт забирай, Соньєр хотів усім цим сказати. Тож якщо хтось із криптографів зараз прийшов сюди, то найімовірніше, їм пощастило розшифрувати послання Соньєра.

— Я зайнятий, — відрізав Фаш. Тоном він чітко дав зрозуміти, що агент перейшов межу дозволеного. — Попроси криптографа зачекати біля командного пункту. Я поговорю з ним, коли закінчу тут.

— З нею, — поправив його голос у слухавці. — Це агент Неве.

Настрій у Фаша одразу погіршився. Софі Неве, на його думку, була однією з найбільших помилок управління судової поліції. Цю молоду парижанку, що вивчала криптографію в Лондоні, два роки тому Фашеві нав’язало керівництво в межах загальної кампанії міністерства із збільшення кількості жінок у поліції. Фаш доводив, що, дбаючи про політичну коректність, міністерство підриває дієздатність управління судової поліції. Жінки не лише фізично не придатні до роботи в поліції — самою своєю присутністю вони негативно впливають на чоловіків, відвертають від справ, розслабляють. Побоювання Фаша справдились: Софі Неве приваблювала чоловіків, як ніхто інший.

У свої тридцять два роки вона відзначалася твердою рішучістю, що межувала з упертістю. Її відверте захоплення новою методологією, якою послуговувались у Великій Британії, постійно виводило з рівноваги досвідчених французьких криптографів. Однак найбільше Фаша турбувало те, що в колективі чоловіків середнього віку приваблива молода жінка завжди привертає до себе увагу і відвертає від справи.

— Агент Неве хотіла говорити з вами негайно, капітане, — прозвучав голос у телефоні. — Я намагався її спинити, але вона вже йде до галереї.

Фаш був приголомшений.

— Це просто неможливо! Адже я чітко наказав…

На мить Робертові Ленґдону здалося, що в Безу Фаша серцевий напад. Він раптом замовк на півслові, так і не закривши рота, і витріщив очі. Гнівний його погляд зупинився на чомусь у Ленґдона за спиною. Не встиг Ленґдон озирнутися, як почув ззаду мелодійний жіночий голос:

— Пробачте, месьє.

Він повернувся й побачив молоду жінку. Вона йшла коридором просто до них енергійною легкою ходою, у якій вчувалась якась незвична впевненість. Одягнена доволі недбало в довгий, до колін, кремовий светр і чорні лосини, ця жінка була приваблива й на вигляд мала років тридцять. Густе рудувато-каштанове волосся вільно спадало на плечі, обрамляючи миловидне обличчя. На відміну від тих однотипних пустоголових блондинок, портретами яких рясніли стіни гарвардських гуртожитків, ця жінка відзначалась здоровою природною красою і, здавалося, випромінювала якусь надзвичайну рішучість.

На подив Ленґдона, жінка підійшла просто до нього і простягла йому руку для потиску.

— Месьє Ленґдон, я агент Неве з відділу криптографії управління судової поліції. — В її мові чувся легкий французький акцент, що лише додавав їй шарму. — Рада з вами познайомитися.