Розділ 99

Серу Лі Тібінґові було неприємно від того, що він змушений цілитися в Роберта Ленґдона і Софі Неве.

— Друзі мої, — сказав він, — від миті, коли ви минулої ночі переступили поріг мого будинку, я робив усе можливе, щоб уберегти вас від неприємностей. Але через вашу наполегливість я потрапив у складне становище.

Він бачив, що Софі й Ленґдон глибоко вражені і вважають його зрадником, однак був упевнений, що незабаром вони зрозуміють, який ланцюжок подій привів їх усіх трьох до цієї неймовірної розв’язки.

«Я стільки всього мушу вам обом розповісти… ви ще так багато не розумієте».

— Повірте, — продовжив Тібінґ, — я ніколи не планував вплутувати вас. Це ви прийшли до мого будинку. Ви самі знайшли мене.

— Лі? — нарешті вимовив Ленґдон. — Якого дідька ви виробляєте? Ми думали, ви в небезпеці. Ми прийшли, щоб допомогти вам!

— На це я й сподівався, — відповів Тібінґ. — Нам є про що поговорити.

Здавалося, Ленґдон і Софі не можуть відірвати здивованих поглядів від револьвера, націленого на них.

— Це лише для того, щоб ви слухали мене дуже уважно, — сказав Тібінґ. — Якби я хотів заподіяти вам зло, ви б уже давно були мертві. Відколи ви прийшли до мене минулої ночі, я ризикував усім, щоб урятувати вам життя. Я людина честі, і я заприсягнувся принести в жертву тільки тих, хто зрадив Санґріл.

— Ви про що? — здивувався Ленґдон. — Зрадив Санґріл?

— Я довідався жахливу річ, — зітхнувши, сказав Тібінґ. — Я дізнався, чому документи Санґріл досі не показали світові. Виявляється, Пріорат вирішив їх не оприлюднювати. Ось чому на початку нового тисячоліття не сталося одкровення, ось чому нічого не відбулося із настанням кінця днів.

Ленґдон набрав у груди повітря, готовий заперечити.

— Пріорат Сіону, — вів далі Тібінґ, — мав священний обов’язок розповісти світові правду. Оприлюднити документи Санґріл, коли настане кінець днів. Століттями такі люди, як да Вінчі, Боттічеллі і Ньютон, ризикували всім, щоб захистити ці документи і виконати священну місію. І тепер, коли момент істини настав, Жак Соньєр раптом передумав. Людина, якій було довірено найвищу місію в історії християнства, знехтувала своїм обов’язком. Він вирішив, що час іще не настав. — Тібінґ повернувся до Софі: — Він зрадив Ґрааль. Він зрадив Пріорат. І він зрадив пам’ять усіх тих поколінь, які докладали всіх зусиль, щоб цей момент міг настати.

— То це ви? — вигукнула Софі. Зелені очі спалахнули гнівом. — Це ви винні у вбивстві мого діда?

Тібінґ насмішкувато фиркнув.

— Ваш дід і його сенешалі зрадили Ґрааль.

Софі відчула, як її охоплює лють. Він бреше!

— Ваш дід продався Церкві, — безжально продовжував Тібінґ. — Цілком очевидно, що його змусили мовчати.

Софі похитала головою.