Розділ 51

Навіть при скромних шістдесяти кілометрах за годину напіввідірваний передній бампер броньовика неймовірно скреготів і сипав іскрами від тертя із пустельною заміською дорогою.

«Треба з’їхати з дороги», — подумав Ленґдон.

Він ледве бачив, куди вони прямують. Єдина передня фара, ще залишилась на броньовику, змістилась і замість шляху освітлювала ліс, що тягнувся вздовж сільського шосе. Очевидно, броньованим у цьому авті був тільки вантажний фургон, кабіни це не стосувалося.

Софі сиділа на пасажирському місці і байдуже дивилась на скриньку трояндового дерева, яку тримала на колінах.

— З тобою все гаразд? — стривожено запитав Ленґдон.

Софі здавалась приголомшеною.

— Ти йому повірив?

— Про три інші вбивства? Безперечно. Це дає відповіді на багато запитань — чому твій дідусь так відчайдушно намагався передати тобі наріжний камінь, а також чому Фаш так наполегливо мене розшукує.

— Ні, я про те, що Берне буцімто намагався захистити свій банк.

Ленґдон подивився на неї.

— А насправді?..

— Хотів забрати камінь собі.

Таке Ленґдонові навіть не спадало на думку.

— Та він навіть не знав, що в цій скриньці.

— Вона зберігалася в його банку. Він був знайомий із дідусем. Може, щось і знав. І захотів добути Ґрааль собі.

Ленґдон похитав головою. Це на Берне було не схоже.

— Наскільки мені відомо, є лише дві причини, чому люди шукають Ґрааль. Або вони наївні й вірять, що шукають давно втрачену чашу Христову…

— Або ж?..

— Або знають правду і бояться її. Чимало організацій за всю історію намагалося знищити Ґрааль.