Аж надвечір над Лондоном засяяло сонце, і місто почало потроху підсихати. Безу Фаш, втомлений до смерті, вийшов із кімнати допиту і викликав таксі. Сер Лі Тібінґ рішуче заявив, що ні в чому не винний, однак із його недоладних монологів про Святий Ґрааль, старовинні документи і таємні братства Фаш зробив висновок, що цей пройдисвіт готує ґрунт для своїх адвокатів, які переконуватимуть суддів, буцімто він божевільний.
«Аякже, — думав Фаш. — Божевільний». Тібінґ виявив неабияку кмітливість, розробивши план, у якому жодна деталь не вказувала на нього. Він підставив Ватикан і «Опус Деї», які насправді виявились абсолютно невинними. Брудну справу за нього виконували, нічого не підозрюючи, монах-фанатик і єпископ, що був у відчаї. Крім того, Тібінґ додумався встановити пост прослуховування в такому місці, куди людина з поліомієлітом залізти просто не спроможна. З обладнанням фактично працював його слуга Ремі — лише він знав про роль Тібінґа в цій справі. Але Ремі дуже вчасно помер від нападу алергії.
«Навряд чи на таке здатна людина, що несповна розуму», — думав Фаш.
З інформації, яка надходила від Колле із Шато Віллет, випливало, що винахідливості Тібінґа міг позаздрити навіть сам Фаш. Щоб підкласти жучки в кабінети деяких дуже впливових у Парижі людей, британський історик запозичив досвід давніх греків. «Троянські коні». Дехто з посадовців, які цікавили Тібінґа, отримував у подарунок цінні твори мистецтва; інші, нічого не підозрюючи, брали участь в аукціонах, де Тібінґ виставляв на продаж цікаві комплекти. Соньєр же одержав запрошення на вечерю до Шато Віллет, щоб обговорити можливість створення в Луврі на кошти Тібінґа нового Крила да Вінчі. У запрошенні був цілком невинний постскриптум, де Тібінґ висловлював захоплення рицарем-роботом, якого, за чутками, змайстрував Соньєр. «Принесіть його з собою», — попросив Тібінґ. Соньєр, очевидно, так і зробив. Під час вечері рицар, мабуть, перебував поза полем зору, так що Ремі Леґалудек мав удосталь часу, щоб додати до нього ще одну непомітну деталь.
Тепер, сидячи ззаду в таксі, Фаш заплющив очі. «Перш ніж повертатися до Парижа, треба зробити ще одну справу».
У вікна післяопераційної палати в лікарні Святої Марії лилося сонячне проміння.
— Ви всіх нас здивували, — казала, усміхаючись, медсестра. — Диво та й годі.
Єпископ Арінґароса слабо всміхнувся у відповідь.
— Господь завжди мене оберігав.
Медсестра ще трохи затрималась у палаті і нарешті вийшла. Єпископ залишився сам. Сонце приємно гріло обличчя. Минула ніч була найтемнішою в його житті.
Він із сумом подумав про Сайласа, чиє тіло знайшли в парку.
«Пробач мені, сину».
Спочатку Арінґароса дуже хотів, щоб Сайлас долучився до його тріумфу. Але минулої ночі йому зателефонував Безу Фаш. Він розпитував про монахиню, яку знайшли вбитою в церкві Святої Сульпіцїі. Арінґароса зрозумів, що події несподівано звернули в страшний бік. Повідомлення про ще чотири вбивства стали справжнім жахіттям. «Сайласе, сину, що ти наробив!» Учитель більше не дзвонив, і єпископ зрозумів, що той його просто використав. Єдиним способом обірвати жахливу вервечку подій, що розпочалися за його сприяння, було зізнатися в усьому Фашеві. І від цієї миті Арінґароса й Фаш наввипередки намагалися перехопити Сайласа, перш ніж Учитель намовить його на нове вбивство.
Відчуваючи смертельну втому в усьому тілі, Арінґароса заплющив очі і слухав телевізійний репортаж про арешт видатного британського рицаря сера Лі Тібінґа. «Ось він, Учитель, у всій красі». Тібінґ звідкись довідався про намір Ватикану відмежуватися від «Опус Деї». І використав Арінґаросу для здійснення свого підступного плану. Зрештою, хто б іще так безоглядно кинувся на пошуки Святого Ґрааля, як не людина, що от-от усе втратить? Ґрааль приніс би величезну владу тому, хто ним заволодіє.
Лі Тібінґ маскувався дуже старанно говорив із французьким акцентом, удавав глибоко віруючого і як оплату зажадав того, що насправді його зовсім не цікавило, — грошей. Арінґароса був у надто великому відчаї, аби щось запідозрити. Двадцять мільйонів євро — ніщо, коли йдеться про те, щоб заволодіти Ґраалем. До того ж, Ватикан виплатив «Опус Деї» першу частину боргу саме в такій сумі. «Сліпий бачить те, що хоче бачити», Найцинічнішим з боку Тібінґа було, звісно, те, що він зажадав оплати в облігаціях Ватикану. Якби щось пішло не так, то розслідування привело б до Рима.
— Радий бачити, що ви одужуєте, ваша святосте.
Арінґароса впізнав цей грубуватий голос, але обличчя людини, що з’явилася з-за дверей, було дещо несподіваним — жорсткі, владні риси, зачесане назад волосся і могутня шия, яку стискає комірець сорочки.
— Капітан Фаш? — невпевнено запитав Арінґароса. Співчуття й розуміння, з яким капітан поставився до Арінґароси минулої ночі, погано узгоджувалися з такою суворою зовнішністю.
Капітан підійшов до ліжка і поставив на стілець знайомий чорний дипломат.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Код да Вінчі» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 103“ на сторінці 1. Приємного читання.