Розділ 72

На висоті п’ятнадцять тисяч футів над землею Роберт Ленґдон неначе втратив зв’язок із фізичним світом. Усі його думки зосередились на віршикові Соньєра, що просвічувався крізь кришку скриньки.

An ancient word for wisdom frees this scroll

and helps us keep her scatter`d family whole

a headstone praised by templars is the key

and atbash will reveal the truth to thee

Софі швидко знайшла папірець і записала текст. Усі троє по черзі його прочитали. Це нагадувало якийсь археологічний кросворд… загадку, що мала б допомогти відкрити криптекс. Ленґдон повільно прочитав уголос:

— «Як давнє слово мудрості знайти… щоб зміг з’єднати знов родину ти?.. Ключ — камінь, перед ним вкляк тамплієр… Відкриє атбаш правду всю тепер»[30].

Ленґдон не встиг іще замислитись, про який такий давній пароль ідеться у цьому вірші, як уловив у його звучанні щось дуже істотне – розмір. Вірш був написаний п’ятистопним ямбом.

За весь той час, що Ленґдон вивчав таємні товариства Європи, він доволі часто натрапляв на п’ятистопний ямб – хоч би й минулого року в таємних архівах Ватикану. З давніх-давен талановиті літератори в усьому світі надавали перевагу п’ятистопному ямбові – від давньогрецького поета Архілоха до Шекспіра, Мільтона, Чосера і Вольтера. Ці відважні мислителі воліли висловлювати свої погляди на суспільство віршованим розміром, якому їхні сучасники приписували містичні властивості. Корінням п’ятистопний ямб сягав давніх поганських традицій.

Ямб. Два склади – наголошений і ненаголошений. Інь і ян. Урівноважена пара. По п’ять пар у кожному рядку. Пентаметр. Число «п’ять» символізує пентаграму Венери і священну жіночність.

— Це пентаметр! — вигукнув Тібінґ, повертаючись до Ленґдона. — Вірш написаний англійською мовою! La lingua pura!

Ленґдон кивнув. Пріорат Сіону, так само, як і багато інших європейських таємних товариств, що неполюбляли Церкву, століттями вважав англійську єдиною чистою мовою. На відміну від французької, іспанської та італійської мов, що походили з латини — мови Ватикану — англійська з лінгвістичного погляду була недосяжна для пропагандистського апарату Риму і тому стала священною таємною мовою братств, достатньо освічених, щоб опанувати її.

— У цьому вірші, — захоплено продовжував Тібінґ, — є натяки не лише на Ґрааль, а й на тамплієрів і на розкидану по світу родину Марії Магдалини! Що нам іще треба?

— Пароль, — відповіла Софі і знову подивилась на вірш. — Схоже, нам треба знайти якесь давнє слово мудрості.

— Абракадабра? — кинув Тібінґ із лукавими іскорками в очах.

«Слово з п’яти літер», — подумав Ленґдон і уявив, яку неймовірну кількість давніх слів можна вважати словами мудрості — їх можна шукати в містичних піснях, астрологічних пророцтвах, гаслах таємних товариств, вікканських заклинаннях, єгипетських магічних формулах, поганських мантрах — перелік нескінченний.

— Цей пароль, — сказала Софі, — схоже, якось пов’язаний із тамплієрами. — І процитувала: «Ключ — камінь, перед ним вкляк тамплієр».

— Лі, — звернувся Ленґдон, — ви ж знавець тамплієрів. Щось вам спадає на думку?

Тібінґ мовчав кілька секунд, тоді зітхнув.