Розділ 91

Сайлас сидів у лімузині, припаркованому поблизу церкви Темпля, і стискав у спітнілих руках наріжний камінь. Він чекав, доки Ремі закінчить зв’язувати Тібінґа. Мотузку вони знайшли в багажнику.

Нарешті Ремі виліз із заднього салону, обійшов авто і сів за кермо поряд із Сайласом.

— Надійно? — запитав Сайлас.

Ремі усміхнувся, струсив краплі дощу й озирнувся на скоцюрблене тіло Лі Тібінґа, яке насилу можна було розгледіти в темному салоні.

— Нікуди не подінеться.

Сайлас чув приглушені стогони Тібінґа і здогадався, що Ремі заліпив йому рот старим скотчем.

— Ferme ta gueule![31] — крикнув Ремі через плече і натиснув якусь кнопку на панелі керування. Матова перегородка піднялась і відмежувала їх від заднього салону. Тібінґа більше не було видно, голос його стих. Ремі подивився на Сайласа. — Я достатньо наслухався цього скигління.

За кілька хвилин, коли «ягуар» мчав вулицями Лондона, в Сайласа задзвонив мобільник. Учитель. Він схвильовано відповів:

— Слухаю!

— Сайласе, — говорив знайомий голос із французьким акцентом, — радий знову тебе чути. Це означає, що ти в безпеці.

Сайластеж був радий почути Учителя. Від часу їхньої останньої розмови минуло вже багато годин, і операція пішла зовсім не так, як планувалось. Аж тепер, нарешті, усе начебто налагодилось.

— Наріжний камінь у мене.

— Чудово, — відповів Учитель. — Ремі з тобою?

Сайлас здивувався, що Учитель назвав ім’я Ремі.

— Так. Він мене визволив.

— Як я йому й наказав. Мені шкода, що тобі довелося так довго потерпати в полоні.

— Фізичні незручності — ніщо. Головне, що наріжний камінь у нас.

— Так. Я хотів би одержати його якнайшвидше. Не можна гаяти часу.

Сайласа охопило радісне збудження. Нарешті він зустрінеться з Учителем!