Розділ 45

— Поліція перекрила вулицю, — повідомив Андре Берне, заходячи до кімнати. — Вивести вас звідси буде нелегко. — Причинивши за собою двері, Берне побачив на конвеєрі масивну пластикову скриню і завмер, наче уражений громом. О Боже! То вони таки дісталися до рахунку Соньєра?

Софі й Ленґдон стояли біля столу, схилившись над чимось, що нагадувало велику дерев’яну скриньку для коштовностей. Софі швидко закрила кришку й підвела очі.

— Ми зрештою знайшли номер рахунку, — сказала вона.

Берне не міг вимовити ні слова. Це все докорінно змінювало.

Він чемно відвів погляд від скриньки й напружено думав, яким має бути його наступний крок. «Я мушу вивести їх із банку!» Але тепер, коли поліція перекрила шлях, Берне знав лише один спосіб, як це зробити.

— Мадемуазель, якщо я благополучно виведу вас із банку, ви маєте намір забрати цей предмет із собою чи повернути до сейфа?

Софі глянула на Ленґдона, тоді знову на Берне.

— Нам треба його забрати.

Берне кивнув.

— Дуже добре. Що б це не було, раджу загорнути його в піджак, доки ми не вийдемо з банку. Я б волів, щоб ніхто нічого не бачив.

Ленґдон скинув піджак, а Берне тим часом поспішно підійшов до конвеєра, замкнув порожню скриню і набрав на клавіатурі кілька простих команд. Конвеєр знову ожив, він поніс свій вантаж назад до сховища. Берне витягнув золотий ключ з отвору й віддав його Софі.

— Прошу сюди. Покваптеся.

Коли вони опинилися на вантажній платформі, Берне побачив, що до підземного гаража пробиваються промені світла від поліцейських автомобілів. Він спохмурнів. Очевидно, вони перекрили виїзд із банку. «Чи не забагато я на себе беру?» Його кинуло в піт.

Берне показав на один із невеличких броньованих фургонів. Надання надійного транспорту теж належало до послуг Депозитарного банку Цюриха.

— Лізьте до вантажного відділення, — сказав Берне. Він відхилив масивні задні двері й жестом запросив їх досередини, де теж виблискувала сталь. — Я повернуся за мить.

Софі з Ленґдоном залізли до фургона, а Берне тим часом побіг до будки наглядача за вантажною платформою, узяв ключі від броньовика і знайшов формену куртку й кепку водія. Скинув піджак, краватку і почав надягати уніформу водія. Раптом зупинився, наче щось згадав, і перекинув через плече поверх сорочки кобуру. На зворотному шляху прихопив з полиці пістолет, призначений для водіїв, вставив обойму і запхав його до кобури. Тоді ретельно застібнув куртку. Повернувшись до фургона, Берне натягнув кепку низько на чоло й подивився на Софі й Ленґдона, що стояли в порожній сталевій камері.

— Я ввімкну світло, — Берне клацнув вимикачем на стінці фургона, і на стелі засвітилася єдина лампочка. — І краще сядьте. Ані звуку, доки не виїдемо за браму.

Софі з Ленґдоном сіли на металеву підлогу. Ленґдон тримав на колінах скарб, загорнутий у твідовий піджак. Берне зачинив важкі двері. Тоді сів за кермо й завів двигун.

Броньовик із гуркотом котив нагору мощеною під’їзною доріжкою, а Берне відчував, що в нього під кепкою вже виступив піт. Звідси він бачив, що перед банком скупчилося набагато більше поліцейських машин, ніж він гадав. Коли фургон наблизився до внутрішньої брами, та автоматично відчинилася. Берне проминув браму й зачекав, поки вона зачиниться, перш ніж їхати далі. Та ось відчинилась і друга брама, і шлях назовні був відкритий.