Розділ 54

Тібінґ підійшов до них і простягнув руку Ленґдонові.

— Роберте, ви схудли.

— Зате ви нівроку, — усміхнувся Ленґдон.

Тібінґ щиро розсміявся і поплескав себе по круглому животі.

— Дістав здачі! Останнім часом моя єдина плотська утіха — це смачна їжа. — Тібінґ повернувся тепер до Софі, ніжно взяв її руку, злегка схиливши голову, дмухнув на її пальчики і відвів очі. — Міледі!

Софі подивилась на Ленґдона, не певна, чи це вона перенеслася назад у часі, чи втрапила до божевільні.

Лакей, який відчинив їм двері, увійшов із тацею і заходився розставляти на столику перед каміном чашки для чаю.

— Знайомтеся, це Ремі Леґалудек, — сказав Тібінґ, — мій слуга.

Стрункий лакей чемно кивнув і знову зник.

— Ремі родом із Ліона, — прошепотів Тібінґ так, наче йшлося про якусь страшну хворобу. — Але готує чудово.

Ленґдон здивувався.

— Я думав, ви привезли собі обслугу з Англії.

— О Боже, ні! Я б не побажав англійського кухаря нікому, крім французьких податківців. — Він глянув на Софі. — Пробачте, міс Неве. Запевняю, моя неприязнь до Франції поширюється лише на політику й футбол. Ваш уряд краде в мене гроші, а ваша футбольна команда нещодавно зганьбила нашу.

Софі привітно усміхнулась.

Тібінґ уважно подивився на неї, тоді на Ленґдона.

— У вас щось трапилось. Ви обоє якісь схвильовані.

Ленґдон кивнув.

— Ми мали цікаву ніч, Лі.

— Так я й зрозумів. Ви приходите до мене посеред ночі і говорите про Ґрааль. Скажіть, чи насправді йдеться про Ґрааль, чи ви просто згадали його, знаючи, що це єдине, заради чого я б посеред ночі встав із ліжка?

«І те, й те», — подумала Софі, подумки уявивши криптекс, захований під канапою.