Розділ «Старий друг»

— Я буду Ніл, — відповів Бром. — А хлопця звати Еван.

— Ерагон, — замислився Джоуд. — У тебе рідкісне ім'я, юначе. Небагатьох називали на честь першого вершника. За все життя я читав лише про трьох чоловіків, що мали таке ймення.

Ерагон був вражений тим, що старий знає його справжнє ім'я.

— Ти б не глянув, як там наші коні? — зиркнув на хлопця Бром. — Я не впевнений, що міцно прив’язав Сніговія.

«Вони щось приховують від мене», — обурився Ерагон, прожогом вилетівши з кімнати. Звісно, що Сніговій нікуди не зник, а ремінь було міцно затягнуто. Погладжуючи коня, розлючений Ерагон сперся на стіну замку.

«Це несправедливо! — подумки обурювався юнак. — Якби ж я міг чути, про що вони там говорять!» Раптом він аж підскочив, ніби вражений блискавкою. Адже допіру Бром навчив його слів, що покращують слух! «Це саме те, що треба! — зрадів Ерагон. — Аби тільки ті слова спрацювали!»

Зосередившись, юнак зібрав усю свою силу й мовив:

— Тверр стенр ун атра ека хорна!

Утім, він почув лише нерозбірливий шепіт, не більше. Розчарований, Ерагон знову прихилився до стіни, аж раптом зовсім поруч пролунали слова:

— …І ось уже вісім років я цим займаюсь, — гомонів Джоуд.

Ерагон роззирнувся навсібіч. Довкола не було нікого, окрім кількох вартових, що стояли біля дальньої стіни замку. Посміхнувшись, юнак усівся на землю і, заплющивши очі, почав прислухатися до розмови.

— Я ніколи не думав, що ти станеш торговцем, — вів далі Бром. — Особливо, зважаючи на те, скільки часу ти провів за книжками. Ти ж і лазівку знайшов саме таким чином! Чому торгівля перемогла в тобі вченого?

— Після Джиліда я вже не мав бажання сидіти в задусі над манускриптами, — озвався Джоуд. — Тож вирішив допомагати Аджихаду, хоча й не був воїном. Згадай, мій батько теж був торговцем. Саме він допоміг мені розпочати справу. Хоча здебільшого це лише прикриття для доставки товарів у Сурду.

— Але з часом, здається, усе пішло шкереберть? — сказав Бром.

— Так, жоден із відправлених по морю товарів не дійшов, — погодився старий. — Та й Тронжхейму бракує припасів. Мені здається, імперія викрила того, хто допомагав Тронжхейму. Хоч я й не впевнений, що це зробила саме імперія. Не було видно жодних ратників. Правду кажучи, я нічого не розумію. Може, Галбаторікс спеціально відрядив якихось найманців, аби дратувати нас?

— Я чув, що ти недавно втратив корабель.

— Останній із тих, які я мав, — зажурився Джоуд. — Уся моя команда — це були хоробрі та віддані люди. Навряд чи я коли-небудь тепер їх побачу… Єдине, що мені залишається, — відряджати каравани до Сурди та Джиліда суходолом, але хто може поручитися, що вони теж дійдуть. Я міг би винайняти чийсь корабель, але з недавнього часу за це ніхто не схоче братися.

— А скільки людей тобі допомагало? — спитав Бром.

— О, чимало по всьому узбережжю! Але всі торговці мають ту саму біду. Я знаю, про що ти подумав, адже сам міркував над цим не одну ніч. Тож навіть припускати не хочу, що серед нас існує зрадник, який мав би такі знання й силу. Бо коли так, то ми у великій небезпеці. Тому повертайся до Тронжхейма.

— Разом з Ерагоном, так? — обурився Бром. — Вони ж його там розірвуть. Це найгірше з місць, яке тільки можна вигадати. Ні, ще не час. Ти уявляєш собі поведінку гномів? Усі ж нападуться на хлопця! У Тронжхеймі він та Сапфіра не будуть у безпеці аж доти, доки ми не пройдемо хоча б туата ду оротрім.