Розділ «Старий друг»

Цієї ж миті дракон здійнявся з верхівки скелі, голосно розсікаючи крилами повітря. Гігантським кажаном він підлетів до Ерагона й учепився пазурами за його сорочку, трохи подряпавши спину. Той ледь устиг випустити з рук уламок скелі, за який тримався, й миттю злетів у повітря. За кілька хвилин Сапфіра вже поставила парубка на верхівку скелі.

— Як це нерозумно, — м’яко сказала вона.

Засоромившись, Ерагон відвернувся, ніби вивчав довколишні пейзажі. Звідси відкривався справді чудовий краєвид, особливо на розбурхане море, що надійно захищало місцину від сторонніх очей. Тут Сапфіру могли побачити хіба що птахи. Позиція була майже ідеальна.

— Ти довіряєш Бромовому другу? — раптом спитав дракон.

— Важко сказати, — озвався юнак. — Довкола нас вирують сили, про які ми навіть не здогадуємось. Іноді я питаю себе, чи можна збагнути справжні наміри цих людей. Усі вони мають стільки секретів…

— Так влаштований світ, — пояснила Сапфіра. — Ти можеш не зважати на підступні наміри, але маєш вірити в призначення кожної людини. Бром непоганий чолов’яга. Ми не повинні його боятися.

— Хотів би я, щоб це справді було так, — похмуро відгукнувся хлопець.

— Але шукати сліди разаків у торговельних записах… — засумнівався дракон. — Як на мене, це дивний спосіб переслідування. Хіба не можна скористатися магією, аби проглянути ті записи, не заходячи до кімнати, де вони перебувають?

— Не знаю, — замислився Ерагон. — Хіба, якщо поєднати ті слова, які визначають зір і, можливо, відстань… У будь-якому разі, це надто складно для мене. Треба спитатися в Брома.

— Ну, що ж, спробуй.

Якийсь час вони мовчали.

— Мабуть, нам доведеться затриматись у місті, — порушив тишу юнак.

— Авжеж, — гірко мовила Сапфіра. — А я, як завжди, буду на самоті.

— Я ж не винен, — відповів на те Ерагон. — Але гадаю, скоро ми знову подорожуватимемо разом.

— Скоріше б уже, — зітхнув дракон, і хлопець, посміхнувшись, обняв його за шию. Довкола швидко спадала темрява.

— Ой, мені вже час іти, — згадав Ерагон. — Інакше я не потраплю до Тейрма. Завтра ти вирушай на полювання, а ввечері побачимось.

— Добре, — знову зітхнула Сапфіра. — Давай-но я спущу тебе вниз.

Вона розправила крила, і хлопець усівся на лускату драконову спину, міцно вчепившись за шию руками. Сапфіра стрімко злетіла зі скелі, промайнувши над деревами, й сіла на невеличкому пагорбі. Подякувавши, Ерагон чимдуж помчав до міста.

Він з’явився перед брамою якраз тієї миті, коли її вже зачиняли. Гукаючи до вартових, юнак таки встиг прослизнути до міста. Він почув, як ґрати з гуркотом впали за його спиною.

— Ще б трохи, і не встиг, — пробурчав вартовий.